Михайлик говорить: "…Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом. Та є в мене, коли послухати одних, слабість, а коли повірити іншим-дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха. Якось я швидко, самотужки навчився читати…". Можливо, саме тому матір так говорить про сина, адже сама вона неписьменна, тому не розуміє, що книжки і читання можуть дати синові шлях у майбутнє. Судячи з вчинків Михайлика (бережливе ставлення до природи, повага до старших, допомога дідусеві, бажання вчитися, співчуття до ще бідніших, ніж він), можемо спростувати слова про безтолоч у його голові. Насправді хлопчик розумна, добра, справедлива людина, а його думки, сповнені поетичним баченням світу, любов'ю до всього живого, вірою в казку, свідчать про зародки великого таланту.