Український Гомер XX століття (за творчістю У. Самчука)

Улас Самчук більшу частину свого життя прожив за межами України, але всю свою творчість він присвятив саме їй, усі думки письменника, відображені в його глибоких публіцистичних творах, були звернені до рідної землі.

Народився Улас Самчук на Рівненщині, навчався у Вроцлавському університеті, пізніше — в Українському вільному університеті у Празі. Був редактором газети "Волинь", після війни переїхав до Канади, де й прожив решту свого життя.

"Я хочу бути літописцем українського простору в добі, яку сам бачу, чую, переживаю", — писав Улас Самчук. І насправді, його твори дуже близькі до літописних. Письменник, на відміну від давніх літописців, щиро переймався подіями, про які писав, до історизму додаючи ще й своє гаряче серце, красиву чисту мову творів. Прагнення описати у своїх творах саме сучасність додає літературній спадщині Самчука ще одну важливу рису — правдивість сказаного, втілення у творі неприкрашених подій. До творчого доробку Уласа Самчука належить роман про Голодомор "Марія", створений 1933 року. Саме тоді було створено ще один твір, присвячений проблемі, яка краяла серце письменника, — роман про примусову колективізацію "Кулак". Найбільшим досягненням письменника є, напевно, тетралогія "Волинь", — твір вражає своєю епічною розлогістю, різнобічністю та масштабністю зображуваних подій. Не даремно ж Уласа Самчука назвали українським Гомером XX століття.

Життєві та творчі погляди Уласа Самчука були самобутніми, завжди аргументованими та доволі прогресивними для того часу: частини висновків, зроблених Самчуком, ми доходимо тільки зараз. Це стосується насамперед культурної орі єнтації, відчуття залученості до європейського контексту розвитку цивілізації. Свої погляди Самчук висловлював у публіцистиці. Так він пише про себе: "Люблю Захід, Європу, її світ, її культуру і засадничо перебуваю в її атмосфері, дарма що в плоті й крові належу до її Сходу. Сковородинське "не шукай щастя за морем" чи навіть "а ви претеся на чужину шукати доброго добра" (хай Тарас вибачить) мене не переконують, бо мені більше імпонують пристрасті Марка Польо, Колумба... ніж пристрасті "ставка, млинка, вишневого садка"".

Усі твори Уласа Самчука й дотепер не втратили своєї актуальності. Його історичні твори спонукають нас до знання історії, пам'яті про своїх пращурів, прагнення "вивчити уроки історії". Водночас публіцистичні твори Уласа Самчука ставлять перед читачем проблеми, які ми і досі не можемо до ладу розв'язати. І насправді, проблема європейської орієнтації постала зараз надзвичайно гостро. Якщо не торкатися питань економічних і політичних, слід подумати над цією тезою. На мою думку, Україна має відчути себе частиною європейської культури через усвідомлення власної "окремості", як це не парадоксально звучить. Якщо почати з усвщомлення себе як чогось принципово відмінного від інших людей, націй, епох, виявивши ці відмінності, легше відчувати себе частиною цілого, легше бути схожим, не зливаючись і не гублячись у цьому цілому. На мою думку, саме такий шлях має обрати українство. Розуміння себе через мову, культуру, літературу, історію є обов'язковим чинником формування повноцінної нації у межах розвитку світу взагалі. І, безумовно, відмова від "шароварщини", від "пристрастей ставка, млинка, вишневого садка", як влучно і гостро висловився Самчук, є необхідним чинником для підвищення загального рівня національної свідомості, для вирішення одвічних проблем нашого народу, які, зрештою, мусять бути колись-таки вирішеними!

Творчість Уласа Самчука, глибока, епічно розлога, історично правдива, часом публіцистично гостра, назавше залишиться в історії української літератури. Я щиро сподіваюся, що усі глибокі та розумні філософські, історіософські твердження, висловлені українським Гомером XX століття, назавше залишаться у свідомості його нащадків. А проблеми, поставлені письменником у творах та статтях, якомога скоріше назавше відійдуть у минуле!