Улас Самчук упродовж усього свого життя був "у вічному вигнанні", але ніколи не відчував себе відірваним від рідної землі. Він вболівав за долю України, цікавився подіями, які відбувалися на батьківщині. Будь-який документ, свідчення, які доходили до нього, письменник вдумливо аналізував, намагаючись з'ясувати правду про життя народу. Йому не давали спокою питання, як кермо правління потрапило до рук ледачих, бідних духом людей, чому рідна земля не родить сильну особистість, як знайти вихід зі складного становища.
Улас Самчук як справжній літописець описує події, які відбуваються в Україні, реалістично зображує життя українців.
У романі "Волинь" письменник відтворює свої юнацькі переживання, показує бурхливі події кінця 20-х і початку 30-х років; роман "Марія" — правдива розповідь про голодомор в Україні 32-33 років; про визвольну боротьбу гуцулів ідеться в романі "Гори говорять"; у багатоплановому, масштабному творі "Ост" події відбуваються в Україні, Німеччині та Канаді, починаючи з 1917 і аж до 60-х років.
Улас Самчук першим в українській літературі порушив тему боротьби УПА проти двох імперій — фашистської та радянської — в пригодницькому романі "Чого не гоїть вогонь". Про життя українських переселенців у Канаді розповідається в романі "На твердій землі".
Уласа Самчука справедливо називають "Гомером українського життя XX сторіччя" за те, що він створив панораму історичної епохи, показав динаміку подій, які відбувалися в світі і в Україні. У його творах розкривається психологія українського народу, його прагнення до волі, свободи, його боротьба за своє місце серед народів світу.