Трагедія українського села (за романом Уласа Самчука "Марія")

У житті, як на довгій ниві — все трапляється. Перед нами розгортається епопея життя головної героїні однойменного роману "Марія". У. Самчук навмисне показує її життя читачеві від першого дня появи на світ. Народилася вона щасливою дитиною. У неї були люблячі, лагідні батьки. Але життя — це, як правило, синтез білих і чорних кольорів, щасливих і нестерпно болючих днів. З наглою смертю батьків Марію захоплює в свої лабети тяжка сирітська доля. Та зустрілися, на щастя, добрі люди, які захистили від біди, дали роботу і прихисток.

І знов біда — забирають коханого у рекрути. Заміжжя без любові, хоч і з добрим чоловіком, смерть дітей. Але життєві незгоди все ж таки не зломили Марії. У душі продовжує жити кохання, хоча Корній повернувся із армії зовсім іншою людиною, де й ділась ввічливість, ніжність. Він знущається над Марією, забув навіть рідну мову. Та кохання Марії до нього, любові до землі, працьовитості, завзятості вистачило на двох. Корній повертається до нормального сільського життя, відчуває себе господарем. "Ніяково дармувати, коли жінка рве з останніх сил. Не наймит же він тут, а господар."

Село живе за старими віковими традиціями. Тут поважають справжніх господарів, а тому поступово замовкають злі язики. Коли в Маріїне життя знову прийшло горе через пожежу, всім селом допомогли їй стати на ноги.

Самчук показує Марію як людину високої честі і широкої душі. Вона знає, що її господарство спалив Гнат, але вона також знає, що таке справжнє кохання, і також знає, що Гнат любить її й злочин цей вчинив з болю, а тому й не жадає помсти.

Не було ідеальним життя Марії, але вона знаходила втіху у праці, що давала можливість підвищити добробут сім'ї, у дітях, у чоловікові.

Зовсім в інше русло потекло життя після революції. Почалася руйнація селянських традицій, господарств, родин. Потекли ешелони на Соловки, почали сіяти за вказівками зверху, хліб гнив під дощем — селян скороблювало від такої безгосподарності.

На Україні почався голод. Марія, у якої раніше вистачало сил на двох, яка завжди вірила в краще, уже не бачила виходу. Революція розпорошила її дітей, це був кінець для українського села, це був кінець для українського господаря.

Усвідомивши це, Корній помстився за всі кривди українського села на своєму синові-відступникові, який бенкетує в той час, коли його мати, сестра помирає з голоду. Страшний гріх — штовхнути на голодну смерть свій народ заради ідеї, заради колективізації, наслідки якої ми переживаємо по сьогоднішній день і все безрезультатно намагаємось відродити українського господаря на селі, вкрай знищеного у голодному 1933 році.