Романи "Марія" Уласа Самчука та "Жовтий князь" В. Барки — книги "українського Апокаліпсису"

I. Тема голодомору. (Обидва романи торкаються страшної теми голодомору в Україні, що стався в 1932—1933 роки. Головними героями письменники обрали простих українців-селян, але через призму голодомору кожен зобразив різні речі. Символи та образи у кожного автора були свої. Попри те, що тематика творів однакова, проте вони вийшли різними. Безумовно, ці твори є гармонійним доповненням одне одного. Кожен творець, маючи перед собою полотно, зображує епізоди у своєму стилі, хоча тема шедеврів одна.)

II. Образи романів. (Улас Самчук, зображуючи Марію, вдається до образу жінки, який завжди викликав асоціації добра, тепла, надії, уособлення світла, материнської турботи. Через цей образ-символ він зобразив Україну. Користуючись сюжетом життя української селянки, автор показує криваві пазурі голодомору, якими він роздирав людей та жер, набиваючи свою горлянку роботящими тілами, які мали мрії та надії на яскраве, щасливе життя.

Якщо брати до уваги роман В. Барки, то там трішки інший підхід. Автор використовує у своєму романі справжні архівні дані, які він зібрав. Головними героями Василь Костянтинович обрав звичайну українську сім'ю, яка потрапила в хижі лапи голодомору. Але, на відміну від Самчука, Барка не вдається до зображення жіночого життя. Тема голодомору присутня від самого початку й до кінця. Автор бере до уваги проблеми сімей, які намагаються вижити, коли люди були ладні вбити один одного заради їжі, були навіть масові випадки канібалізму. Барка чітко дав зрозуміти, яким є той "закон про п'ять колосків". Письменник більше вдавався до опису подій, що відбувалися на "вулицях голодомору", а не зображував переживання в сім'ї.)

III. Боротьба добра і зла. (З давніх-давен боротьба добра і зла посідала найважливіше місце в житті всіх народів. Традиційними закінченнями кожної казки була перемога добрих і відважних героїв над злими і підступними. Тому крізь призму століть пролетіла ця боротьба, знайшовши відбиток в усіх жанрах літератури. Однією з головних проблем роману У. Самчука "Марія" є протистояння добра і зла. Головна героїня проходить тяжкі випробування, які перемішані, неначе фарби, у різні кольори. Народилася Марія — біла цяточка на тлі жорстокого світу людини — у щасливій люблячій родині, потім смерть батьків і найми. Сповнена надій, Марія стала прекрасною дівчиною, зустріла перше кохання, але й тут втрутилось зло в образі царського режиму і змусило коханих розлучитися. Марія вийшла заміж за Гната — і тут її спіткало лихо: зла доля забрала дітей. Царський режим змінила радянська влада, а життя Марії знову торкнулася темрява. Події змінювали одна одну, життя минало в боротьбі з темрявою і пошуках світла, добра.

Василь Барка теж ніби нагадує своїм читачам про дві форми вияву вічності — добро і зло. На початку роману він робить наголос на силі добра: сонячний ранок, мати одягає маленьку Оленку до церкви. Вічне почуття материнства заступає все як конкретний вияв добра. Але дуже скоро запанував скрізь "жовтий князь" — чорною хмарою повисла над селянами кампанія з вилучення хліба, яка несла смерть, руїну, перше відчуття голоду. У душах людей — таке саме спустошення, як і в коморах, а також страх перед невідомістю. Родинні трагедії Марії зумовлені жахливим часом. Помирають батьки, діти, від голоду в німецькому полоні гине син Димко, деморалізується розхристана душа Максима. Саме епізод страти батьком свого сина є найтрагічншіим і вражає своїм натуралізмом: "Швидкими кроками підійшов до нього і раз, другий розмахнувся і опустив сокиру..." Рідний батько "Корній сік і сік, як малий хлопчина січе кропиву чи бур'ян, поки не втомилася рука..."

Змальовані В. Баркою докладні, вражаючі реалізмом картини смерті селян та їхніх дітей. Викривальність "Жовтого князя" супроводжує весь текст твору. З особливою силою використовує автор викривальний пафос через зображення трагедії родини Мирона Катраника, в якій вимерли всі, лишився тільки наймолодший — Андрійко.)

IV. Проблема духовності. (Як одна із основних, розкривається проблема людяності та духовності в обох романах. Улас Самчук вірив у те, що Україна ще відродиться, заживе щасливо, тому фінал роману життєствердний. Марія бачить сонце, а Гнат (її перший чоловік) бачить, як "воскресають мертві... Встають і співають радісні пісні..." Гнат цілує старечу руку своєї колишньої дружини-красуні і сяє яскраве сонце. Це — символ продовження життя, яке буде набагато кращим.

В. Барка проблеми духовності, щирості й доброти розкриває через символічний образ церковної чаші, яку, ризикуючи життям, селяни врятували і зберегли. Про цю схованку знає Андрійко, може, тому й залишився єдиний з усієї родини живий, щоб віднайти цю чашу, — нехай вона знову засяє в церкві. Такий обнадійливий символічний фінал роману, його духовне наповнення спонукає читачів до гордості за українську націю, за дітей, які не зламалися й вистояли заради людяності та любові.)

V. Знахідки в історії України. (Ці романи є справжніми художніми документами, які сповнені болю та нездійсненних мрій мільйонів людей. Сторінки творів ніби заляпані кров'ю померлих героїв, віють холодом смерті — це є правда, цього не можна викинути з пам'яті народної, забути. Це ті чорні сторінки нашої історії, які мусить знати кожен українець. Знати правду, а не "архівні" сухі дані статистики.)