Гімн світлому образу Матері (за романом Уласа Самчука "Марія")

Все упованіє моє

На тебе, мати, возлагаю,

Пренепорочная, благая!

Т. Шевченко

"Але пригадай, сестро, ту Марію, ту Святу Матір, що родила світові Бога живого... І пригадай велику Матір, яка день і ніч стояла під хрестом розп'ятого Сина. Пригадай Її велику мужність, попроси у Неї сили пережити твоє горе і видержати так само, як це видержала Вона, найбільша зо всіх матерів..." — так майже в кінці свого роману "Марія" звертається Улас Самчук до головної героїні цього твору — жінки-матері Марії, тим самим проводячи аналогію між її долею і долею Матері Божої, тим самим возвеличуючи всіх мате рів землі.

На мою думку, Улас Самчук невипадково наділив свою героїню біблійним іменем Святої Діви Марії. Автор не тільки прагнув показати спільне у материнській долі Матері Божої і героїні роману, але й узагальнити в образі Марії найкращі риси матерів, показати, що є для матері її дитина, показати найвищу самопожертву, що є в нашому бутті — материнство, дати відчути читачу святість материнства.

Коли жила з нелюбом, Марію повертало до життя тільки народження діточок, що заповнювали порожнечу її душі. Материнство було для неї радістю, народженням нової любові, що таїлася в її душі. Як пестила вона свого первістка! Він здавався їй найдовершенішим створінням. Та доля судила втратити його, а потім ще двох діточок, зі смертю яких і в ній щось вмирало. Та не скінчилися на цьому її страждання. Виростивши з Корнієм чотирьох дітей, Марія не зазнала щастя в материнстві. Спочатку втратила старшого сина — Демка. Її горе автор порівнював з горем Матері Божої. Як важко пережити своє дитя! Але, мабуть, не легше переживати Невдячність свого сина, що не тільки відцурався своїх батьків, брата і сестри, але й свідомо прагне смерті брата, виганяє старих батьків з дому і залишається байдужим до того, що його сестра-близнюк зі своєю малою дочкою помирають від голоду. Як важко все це було переживати Марії. На землі її тримало тільки те, що вона була потрібна дочці та онуці, які помирали з голоду. Вона, сама голодна, через силу щодня носила щось дочці і маленькій онучці. Марія втратила Демка, по-своєму втратила Максима, Надія збожеволіла з голоду, загинула онука, доля Лавріна була вирішена обвинуваченням Максима. Зі слів людей вона зрозуміла, що Корній вбив свого сина — Максима, адже забагато горя він приніс людям і ще міг принести. Повною мірою прийняла страждання Марія...

Улас Самчук у своєму романі створив величний узагальнений образ усіх матерів; образ Марії для нього — це втілення рідної матері, неньки України, Пречистої Діви Марії. Його роман — це гімн материнству, возвеличення жінки-матері як засновниці роду, найвищої і найсвятішої сили на землі.