Мало знайдеться не тільки в історії України, айв історії світу таких жахливих трагедій, як голодомор 1932—1933 років. Голод — це не тільки смерть фізична, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій.
Який зміст несе в собі слово геноцид? Геноцид — це злочин, який засуджує цивілізований світ і за здійснення якого винуватці і учасники мають бути покарані.
Чи були покарані більшовики за свої обіцянки, адже спочатку їхні слова були улесливо оманливими, багатообіцяючими?
У романі Уласа Самчука "Марія" є багато відповідей на ці алегоричні запитання. Більшовики — це влада, яка прийшла в село вершити "справи революції". Слово "товариші" спочатку лякає селян, вони його ще не чули, бо так не говорив ніхто. Тому й слухають більшовицького агітатора і починають вірити його запальним словам: "Нами правили всякії буржуї і капіталісти. Три роки лили ми кров на фронті. Далой війну! Далой буржуазію!.. Земля мусить належати нам... Нам, селянам, що на ній працюють!" Слова агітатора глибоко запали в душу народу, бо виражали найпотаємніші їхні прагнення: мир, земля, свобода. Вони мріяли про вільну працю на своїй землі, тому й говорили: "...Дайте нам землі!.; Робіть революцію!" Але чи збиралися більшовики дати селянам землю? Ні! Вони домагалися влади, заради неї ладні були піти на все, тому й проголошували: селянам — землю, солдатові — мир і свободу. Дорого заплатили селяни звичайних українських сіл за ці гасла.
- "Марія" (повний текст)
- "Марія" (скорочено)
- "Марія" (аналіз)
- "Марія" (реферати)
- Чому Марія не взяла гроші від Гната? (та інші запитання)
Зло почало свій кривавий шлях, виповзало назовні сврїм жахливим, перекошеним від люті обличчям. Це обличчя починало "лякати" людей з чистими душами, які вірили у Бога. Саме тому більшовики так люто боролися з церквою. "Бога нема!" — кричали вони. А якщо нема Бога, немає й гріха і покарання за нього — все дозволено, все можна!
Тому й розстрілює з нагана Максим, син Марії, ікону, що висіла у хаті на стіні. "Ну что ж, мать? Чево таращіш глаза? Ідола твоєво розстрєлял", — вигукує він в обличчя переляканій жінці. Цей постріл убив у ньому людину назавжди. Навіть зовні Максим змінився. Марія не впізнавала сина: "Дитино, дитино! Які в тебе очі! Червоні, а у батька твого сині були".
Влада на селі помінялася, прийшли більшовики. А більшовицька влада дозволяє все! Хочеш бути багатим? Тоді йди й забери в того, хто має гроші, землю, майно! Убий того, хто морально вищий за тебе! Судити тебе не будуть!
Чи потрібна була селянинові більшовицька влада з її деморалізованою правдою? Якщо уважно прочитати роман Уласа Самчука, то з'ясовується, що людям їхня влада була чужою й ворожою. Український селянин, споконвічно пов'язаний із землею, дбав тільки про можливість мати її. Він "щетинився, набирався люті, розправляв пазури" лише тоді, коли під загрозою опинялася основа його буття — земля. Борючись за землю, за своє право працювати на ній, герої роману не розуміли, що вільна праця вільної людини можлива лише у власній державі. Про власну і справедливу державу вони не думали. І в цьому їхня велика трагедія. Відсутність національної свідомості й гідності українського селянина — друга причина перемоги більшовиків.
Так, більшовики перемогли, бо діяли за своїми законами: забрати майно у багатого собі, бідняків поставити на коліна і зробити рабами, а контрреволюцію розстріляти. їхня воля — то закон для всіх!
Скоро слово "Соловки" стало лякати селян, бо було "мільйонною могилою України".
Гіркі й жахливі картини подає Улас Самчук у своєму творі: люди втрачають людську подобу, вбивають один одного через гнилу картоплю, брат пише донос на брата, відмовляючись від батьків-куркулів. Село поступово вимирало, хоча й чулися гасла: "Україна, хлєба!", "Давай хлєба народові!", їх уже нікому було виконувати. Зникає рід за родом, "....холонуть засохлі уста, западають груди, серце робить останній удар..."
Так і хочеться сказати молодому поколінню українців: "Ненароджені у далекому тридцять третьому, прочитайте цей роман, щоб зберегти пам'ять про невинно закатованих під більшовицьким червоним прапором".