Рідний, рідна, рідне — корень народу і роду. Рідна матуся і рідний тато, рідна земля і рідна Україна, рідна мова. Поки живе мова — доти живе й народ. Але чому так трапляється, що діти відрікаються від рідної мови? Чому забувають те, що набуто віками?
Це болюче питання завжди хвилювало кращих майстрів українського слова: Лесю Українку, Івана Франка, Тараса Шевченка. Більшість своїх поезій присвятив рідній мові й Максим Рильський. Він порушував проблему трагічного минулого української мови у вірші "Рідна мова":
Хотіли вирвати язик, Хотіли ноги поламати, Топтали під шалений крик, В'язнили, кидали за Грати.
Але заборонити слово не може жоден сатрап, поки є люди, що закликають берегти рідну мову:
Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур'ян. Чистіша від сльози Вона хай буде...
Автор заповідає майбутнім поколінням берегти рідне слово. У цьому виявляється відданість письменника своєму народові, мові, Україні.
Звеличення хлібороба у вірші "Спасибі" М. Рильського
Багато творів М. Рильський присвятив народові, його працьовитості, духовній красі. Пост славив все те, що було створене розумом і роботящими руками людини.
У вірші "Спасибі" М. Рильський возвеличує працю хліборобів. З давніх-давен український народ понад усе цінував хліб, сіль та честь. Хліб — символ багатства, гостинності, працьовитості. Земля любить тільки старанного, дбайливого господаря, сенс життя якого в "чеснім хліборобськім щасті". Хліб — символ невмирущості народу, тому й порівнюється він у поезії з сонцем:
Щоб хліб, як сонце, сяяв на столі У кожній хаті, домі та колибі...
Здавна шанувалися народом хлібороби. Схиляв у пошані перед ними голову й талановитий поет М. Рильський:
Уклін земний працівникам землі! Вам, сіячі, плугатарі, — спасибі!