Останні збірки М. Рильського "В затінку жайворонка" (1961), "Зимові записи" (1964) та посмертна збірка "Іскри вогню великого" (1965) — це поезії, які розкривають читачеві незмірну світову красу, красу рідної землі, праці на благо людей, вплив літератури та мистецтва на духовний розвиток особистості:
Як не любити любов'ю наснажених,
Мудрістю сповнених книг...
("Як не любити...")
М. Рильський писав, що все його життя в його поезіях. Естетичне кредо мит ця сформоване у вірші "Щедрість":
Будь щедрим, як сонце, як море, як вітер, як синь,
В любові безмежній, у гніві не відай пощади,
Чуй подих майбутніх, ясних, молодих поколінь,
Єдиного бійся на світі: відстать від громади...
Поет радить читачам брати в життя народну пісню і музику, літературу і мистецтво, які надихатимуть їх на труд і боротьбу:
Той не зна самоти між безлюдних степів,
З ким живе Леонтовича спів,
Той не відає смутку в сумні вечори,
З ким говорить Франко до зорі...
("Напутнє")
Посмертна збірка "Іскри вогню великого" — це глибокофілософські роздуми М. Рильського про життя, про приреченість потворного і торжество прекрасного, про суспільні і моральні ідеали.
У вірші "Що я ненавиджу і що я люблю" поет пише:
Я ненавиджу брехню
У всякій одежі, —
В розкішній та пишній найбільше,
Самовдоволену тупість,
Хоч би й носила вона
В золотих обідках окуляри,
Метушливість, хапливість, крикливість,
Заздрість і себелюбство...
......................................
Речі прості і чисті люблю я:
Серце, для друзів одкрите,
Розум, до інших уважний,
Працю, що світ звеселяє...
Мужність і вірність,
Народ і народи —
Я люблю!
У цих словах весь М. Рильський — поет, людина, громадянин.