Пісенна творчість Дмитра Павличка (2 варіант)

Пісенна творчість Дмитра Павличка

Вся поезія Д. Павличка — розмова

про любов і ненависть, про правду

і кривду, по добро і зло.

Р. Лубнівський

Життя росте лишень з любові,

Лишень краса людей навчає жить!

Д. Павличко

Повертається народною піснею до Дмитра Павличка його поезія. І це не дивно, бо вірші цього поета викликають найніжніші почуття, найщиріше захоплення. Краса і нев'януча свіжість, барвистість і мелодійність — основні риси його творчості.

Привертала увагу композиторів поезія Павличка своєю неповторністю. Особливо плідною була співпраця поета з композитором Олександром Білашем — митцем, який зумів якнайкраще відчути і відтворити ліризм і народність Павличкової музи. І народжувалась пісня... Неповторні слова... Неповторна мелодія.

Пому і стають їхні спільні твори "Лелеченьки", "Дзвенить у зорях небо чисте", "Я стужився, мила, за тобою", "Дівчино, дівчино, де твої крильця?", "Коли ми йшли удвох з тобою", "Впали рос на покоси", "Два кольори" народними піснями, лунають з уст українців, переливаються співом жайворонка.

А муза грала, співала різними голосами, виливала щирі почуття. Душа ліричного героя чиста, світла, піднесена. Такою є і його любов. Коханій він здатний подарувати зорі, трепетну ніжність, радість свого серця, пісню своєї душі, співати для неї, як "жайвір співає для жайворонки, жити в мріях про кохання, як явір і яворина". Чим святіше кохання, тим трагічнішим для закоханого є нерозділене почуття. Трагізмом помічені нотки нерозуміння коханою поетичної душі героя, його сердечності:

Я в руці стискав, наче бите скло,

Мертвої зорі неживе крило.

А найболючіше те, що його кохана не здатна помічати красу, спокійно топче колоски пшениці. Плаче і боляче стискається його поранена душа:

Але мені тоді здалося,

Що то не золоте колосся,

Що то любов мою безмежну

Стоптали так необережно.

Уміє поет переплести інтимні почуття з глибокими патріотичними. У поезії-пісні "Лелеченьки" змальований прекрасний образ птаха, всім серцем прив'язаного до рідної землі. І прохає птах лелек:

Несіть мене, лелеченьки,

Мертвого додому.

Цей птах уособлює не тільки образ патріотів рідної землі, а й самого поета. Творче кредо Павличка можна виразити словами "Пісні про Україну", що звучить наче гімн:

Україно моя, Україно

Я для тебе на світі живу!

А найбільше припала мені до душі пісня "Два кольори", що стала улюбленою піснею мого народу. У ній майстерно переплітаються світлі, барвисті кольори із чорними, журливими. Це своєрідне філософське бачення плину людського життя, шляху, що веде від берега дитинства "у світ незнаними шляхами". Вишита рідними маминими руками сорочка супроводжує ліричного героя протягом усього життя.

Які тільки кольори та їх відтінки не використовує народ у вишиванках! Вони, як веселки, виграють самоцвітами узорів, та переважають на них два кольори: "...червоне — то любов, а чорне — то журба". Журба і любов, смуток і радість органічно поєднані в житті, вони є вічними супутниками людини.

Переплелись, як мамине шиття,

Мої сумні і радісні дороги.

"Згорточок старого полотна" — це пам'ять, нерозривна нитка, що пов'язує з рідною землею, дає надію на останній притулок.

Ліричний герой зберіг найсвятіше: пам'ять про матір, вірність рідній землі.

Пісні Дмитра Павличка ввібрали в себе найніжніші почуття. Вони то крають серце невимовним болем, то сміються і радіють. Супроводжуючи все наше життя, вони допомагають виховувати людину, її кращі якості, оспівують глибокі людські почуття. Вони містять у собі великий заряд духовності, звеличують красу, служать зразком органічної єдності змісту і форми, слів і музики.

Пиши — так ніби мить остання йде.

Не зрадить слово тільки те, якому,

Мов Байда, зором ти відміряв шлях

І дав співаючу, сміливу душу.