На долю нашої рідної мови випало багато страждань. Її споконвіку плюндрували, намагалися стерти з лиця землі.
М. Рильський у вірші "Рідна мова" описав багатостраждальне становище української мови за часів царизму:
Цареві блазні і кати,
Раби на розум і на вдачу,
В ярмо хотіли запрягти
Її, як дух степів гарячу,
І осліпити, й повести
На чорні торжища незрячу...
Мова — це "вишнева ніжність пелюстків", "гул століть", "шум віків", "життя духовного основа". Мова — це наша історія, без знання якої неможливе духовне життя народу. Мова людини визначає її культуру, тому турбота про чистоту і культуру рідного слова є турботою про культурний розвиток людини.
Багатство і красу рідного слова розкриває і вірш "Мова". Поет оспівує багату синоніміку нашої мови:
Є у ній хурделиця, віхола, завія,
Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль.
Він дякує мові за те, що помагала у боротьбі проти супостата, сподівається, що завдяки її розвитку наші нащадки будуть знати, як жили їх попередники.
На мою думку, мова — це духовне надбання людства. Вона зберігає знання людини, стимулює нас до нових відкриттів і моральних пошуків. Ми маємо любити нашу безцінну мову, плекати її, боротися за її чистоту, спілкуватися нею.