Жанрове і тематичне розмаїття та настроєво-стильова неповторність лірики Олександра Олеся

Жанрове і тематичне розмаїття та настроєво-стильова неповторність лірики Олександра Олеся

Олександр Олесь передусім лірик, поет особистого переживання, поезії серця. Щемливо-бентежна ніжність та інтимність, краса й романтична окриленість його слова хвилює і захоплює, наснажує життєствердною енергією. Ліричне начало є всеохоплюючим у творах, різних як за тематикою, так і за жанровою природою. Безпосередні враження від "божого світу" пропускав поет через власне серце; вони визначали емоційно-психологічний стан його душі. У поетичній присвяті матері ("Моїй матері") він називав себе дитиною степу, що, "як море хвилювавсь", "рідним братом вітру, простору і трав". І ця поезія степу, гаю, ланів, що "пахтіли і цвіли", є чи не найважливішою у творчому доробку Олександра Олеся, у її жанровій системі. Краса природи, замилування її вічним рухом становлять основу світосприйняття Олеся, його вражаючого життєлюбства:

Як жити хочеться!

Несказанно, безмірна..

Не надивився я ні на зелену землю,

Ні на далекі сині небеса.

Кожне враження пропущене через власне серце. Тому поезія Олеся передає складну гаму почуттів, внутрішній емоційний стан ліричного героя:

А я задуманий сидів:

Мої думки, як ніч чорніли,

Пожовклий лист з душі летів...

Я засинав... пташки дзвеніти.

Прегарні за духовною наснаженістю й емоційною силою інтимні вірші Олександра Олеся. Кожен знайде в цих молитовних сповідях щось близьке й дороге його серцю, адже йдеться у них про загальнолюдські, вічні цінності — кохання, молодість з її неповторними чарами і почуваннями, "щастя-муку" від розділеного почуття. Саме до таких можна віднести "Чари ночі" ("Сміються, плачуть солов'ї"), "Коли б я знав, що розлучусь з тобою", "Люби, люби! Не журися", "Любов", "Квітки любові розцвітають..." і безліч інших. Наприклад, такі вишукано-прекрасні рядки, я гадаю, завжди хвилюватимуть:

Квітки любові розцвітають

Єдиний раз, єдиний раз.

Вони ніколи не вмирають

І вічно жалем ранять нас...

Наскрізь ліризована й громадянська поезія Олександра Олеся. Обурення насильством пронизує такі твори, як "Замовкніть всі, великий час прийшов", "Воля! Воля!? Сниться, може?", "1 мая". Духовно єднаючись із загальнонародним піднесенням в країні, поет роздумує над долею свого слова, з пафосом заявляючи: "О слово! будь мечем моїм!" ("О слово рідне! Орле скутий!"). Але, відгукнувшись на конкретні події, поет зображує не стільки їх реалії, політичний зміст епохи, скільки свої особисті переживання, співчуття до учасників тих подій.

Трагедію революційного вождя, провідника, неприйняття його дій і пророчого слова притлумленим нуждою народом-натовпом з надзвичайною силою пристрасті й ліричного почуття відображено у поезії "Лебідь":

На болоті спала зграя лебедина.

Вічна ніч чорніла, і стояв туман...

Спало все навколо, тільки білий лебідь

Тихо-тихо сходив кров'ю своїх ран.

Щира схвильованість, глибинність почуття й водночас краса думки і форми притаманні й патріотичній ліриці Олександра Олеся. "Моя Україно прекрасна, пісень і волі сторона" — так трактує поет образ рідної землі. Тому, коли через печальні обставини втратив її, емігрувавши до чужої сторони, життя стало для нього трагедією. "В вигнанні дні течуть, як сльози" і "душа ридає, як дитина", — писав поет в одному з віршів першої своєї збірки, виданої за кордоном (1919 p.). Проте попри цілком зрозумілий песимізм, зневіру, а інколи й розпач, у патріотичній ліриці, як і в інших жанрах, Олександр Олесь залишається поетом життєстверджуючих настроїв і переконань:

О мово, ночі колискова!

Прийми мій радісний привіт.

Навік пройшла пора безславна.

Цвіти і сяй, моя державна...