Інтимна лірика Б. Олійника

Інтимна лірика Б. Олійника є одним із найцікавіших і найвагоміших пластів творчого доробку поета. Прекрасні задушевні вірші про щасливе кохання, про біль розлуки, про чарівну любов, що не має меж, про трепетні почуття закоханих знаходимо у різних збірках поета: "Мелодія", "Гора", "У дзеркалі слова", "Я б спокійно лежав під вагою століть..."

У сучасній поезії тема кохання безпосередньо пов'язана з кольорами та їх відтінками. Лексика на означення кольору відіграє певну стилістичну роль у поезії Б. Олійника. Усталений семантичний зв'язок червоного кольору асоціюється в інтимній ліриці поета з образом калини. До. ліричного героя прийшли світлі, чисті почуття першого кохання. Виразне емоційно-оцінне значення має білий колір, який несе позитив у змалюванні образу коханої дівчини, її пальці ніби створюють "лебедино-білу музику" щирих почуттів. Ця героїня символізує невтомне прагнення до ідеалу жіночої краси.

Смутком утрачених літ і надією хоча б глянути на дороге обличчя коханої сповнена Олійникова "Мелодія". Покладена на музику, вона стала задушевним романсом:

Заболю, затужу, заридаю... в собі, закурличу,

А про очі людські засміюсь, надломивши печаль.

Помолюсь крадькома на твоє праслов'янське обличчя,

І зоря покладе на мовчання моє печать.

Аналізуючи настрій інтимної лірики Б. Олійника, помічаємо, що в ній переважають нотки смутку, спричиненого усвідомленням швидкоплинності й безповоротності. Цим пояснюється осінь, зима в душі ліричного героя. Наприклад, у поезії "Вальс" відчутні ці ностальгічні нотки:

Цвіт на каштанах помірно, покірно погас.

Ах, не зів'яв, а погас, наче люстра у залі...

Все проминуло, немов старовинний романс,

Тільки гвоздика тремтить на крижині рояля.

Для поезій розділу "Біла мелодія" Характерна розважливість та спокій. Поет не висловлює свої почуття з азартом юнака, а робить це як зріла людина з життєвим досвідом:

Все одпливло, як вік і мить.

Та щось на дні щемить і дише...

Спасибі серцю — хай болить.

Як відболить — тоді вже... тиша.

Кожен вірш Б. Олійника — незрівнянний шедевр, гімн чистому коханню, жіночій красі. З цього приводу можна згадати книгу "Пісня про матір", у якій представлено 32 поезії — зразки витонченої інтимної лірики. У віршах простежуються спогади ліричного героя про молодість — пору кохання. Почуттям теплого суму й туги сповнені твори "Вальс", "Стара пісня", "Біла мелодія", "О, це осіннє журавлине "кру!", "І звідкіль вона хмара волохатая" та інші, в яких поет згадує колишнє кохання.

У "Старій пісні на новий мотив" почуття вічного кохання розкрито в історії хлопця, який любив так, що "слова од щастя розгубив", "лебедем приходив, як на свято" до хати Коханої. Та батько розкрив синові правду: до дівчини "давно сусіда стежку топче". Біль охопив серце закоханого, який вирішив забути свій ідеал жінки. Минули роки, однак у душі — чорно й тужно. Ліричний герой відкриває сокровенне:

Я ж тому й дружину полюбив,

Що вона на тебе трохи схожа!

Поет наголошує на тому, що перше, чисте кохання має безмежну силу в житті людини:

Вже твоя коса як у диму,

Лиш мені ти світиш юним станом.

Стала ти дружиною йому,

А мені Навік зорею стала!

Туга за втраченим коханням також відчувається в "Парубоцькій баладі". Сама балада сприймається як притча і справляє дуже сильне враження на читача. Кохана — Маруся Чураївна — така, що "як поведе рукою — солов'ї вмирають навесні", але вона, на жаль, не дочекалася того, кому "клялась до третіх півнів рушники послать її до ніг". Розлука й сум огортають молодика, коли той зустрічає кохану дівчину:

Щось лепече про розлуку,

Простягає білу руку, —

Повертаймо, коню... в три хрести!..

Ми вкотре перечитуємо цей вірш і не можемо стримати сліз співчуття і захоплення її героями, майстерністю поета. І не знаємо, чого тут більше: смутку, розчарування чи надії. Усе злилося воєдино та утворило таку живу, динамічну, виразну й яскраву картину, без якої важко уявити поезію про кохання Бориса Олійника.