Тема матері посідає особливе місце у творчості відомого поета Бориса Олійника, їй, матері, найдорожчій на землі людині, він присвятив вірші й поеми, всю щиру любов свого вдячного синівського серця. "Мати сіяла сон", "Мати", "Пісня про матір", "Заклинання вогню" — це далеко не всі поезії, у яких Борис Олійник співав величальну пісню материнству. Поезії про матір склали окрему збірку "Сива ластівка". Тема любові до матері, непоправного болю утрати за нею, вірності й світлої пам'яті розкрита у циклі віршів поета "Сиве сонце моє", який поет присвятив своїй матері.
Особливо зворушливий, повний глибокого ліризму вірш "Пісня про матір", у якому ми бачимо сиву, стареньку матір. Швидко пройшло її нелегке, безрадісне дитинство, промайнули дівочі літа й зрілість, непомітно, у тяжкій роботі, домашніх клопотах підійшла старість. Все своє життя вона працювала, не покладаючи рук, не знаючи спокою, працюючи у колгоспі й виконуючи нескінченну домашню роботу. "Навчила дітей, як на світі по совісті жити", ввела у чарівний світ казок онучат. Руки її ніколи не знали спокою, ніколи не сиділа вона без діла. Добра трудівниця, хранителька роду, мудра порадниця, чесна й благородна людина — такою була матінка. І ось старенька відчула, що незабаром відійде за межу, звідки вороття немає нікому й ніколи. Своїм дітям, любим онучатам вона залишає "всі райдуги із журавлями, і срібло на травах, і золото на колосках", — найбільше й найдорожче своє багатство. А ще добру пам'ять про себе:
Вона посміхнулась,
- "Пісня про матір" (повний текст)
- Як розкривається тема вічного материнського обов'язку в "Пісні про матір"?
Красива і сива, як доля,
Махнула рукою —
Злетіли увись рушники.
"Лишайтесь щасливі", —
і стала замисленим полем
На цілу планету.
На всі покоління й віки.
Закотилося за межу сиве сонечко. "Умирають матері, та не вмре ніколи Мати", — твердив поет.
Вдячний уклін Вам, сива ластівко,
За тепло Ваших рук і серця.
Вічна Вам пам'ять, матінко,
Сива горлиця — символ нашого безмертя.
Ітимуть роки, летітимуть весни, цвістимуть вишневі садки і колоситиметься золота пшениця, розцвітуть біля хати барвінок і матіола — все це пам'ять про неї — найріднішу, найдорожчу, найсправедливішу у світі. Знову і знову зігріватимуть нас її добро і ласка, з усіх доріг нас виглядатимуть її лагідні, усміхнені очі, даватиме мудрі поради її добре, незрадливе материнське серце. Життя матері продовжиться у дітях і онуках. Воно — безсмертне.