Кожен видатний письменник, якщо він справді таким є, відбиває у своїй творчості переломні моменти історичної долі рідного народу, прагнучи узагальнити дійсність, дати якомога ширшу панораму доби. Життя і творчість Івана Нечуя-Левицького засвідчили, що український національний дух здолати не можна, бо він — невмирущий. У творчості видатного майстра слова українська нація, як у чудовому дзеркалі, побачила сама себе.
Актуальність та виховна цінність історії України визначаються тим, що І. Нечуй-Левицький ставить злободенні питання: влада і народ, сутність української національної ідеї, вірність Україні й зрадництво. І хоча головний історичний роман "Князь Єремія Вишневецький" був написаний понад сто років тому, — уроки, які ми сьогодні можемо з нього взяти, будуть зовсім не зайвими.
Читаючи цей твір, можна сказати, що за написання кращих зразків своєї прози, присвяченої минулому України, І. Нечуй-Левицький узявся озброєний життєвим досвідом та історичними знаннями. Він прагнув показати, як моральна деградація та занепад особистості позначаються на історичній долі нації та окремих людей. Усі ці питання яскраво висвітлені в романі про князя Вишневецького, внука славного засновника Запорозької Січі Дмитра Байди-Вишневецького.
Єремія Вишневецький постає перед читачем у ті моменти, коли він мусить робити вирішальний вибір — політичний, духовний, особистий. Князь — представник тих "навернених у католицтво" нащадків славних українських родів минулого, котрі "вміють тільки дбати про свої статки". Неминучим наслідком такої духовної скаліченості Єремії стає страшна прірва між ним і колись рідним йому народом — "на його думку, народом холопів, який потрібно вогнем і мечем "цивілізувати". Тому зовсім не випадково у первісній редакції роман про Вишневецького мав короткий та влучний підзаголовок: "Перевертень". Амбіції, владолюбство роблять головного героя роману найзапеклішим ворогом України, зрадником пам'яті свого великого діда. Цінності, котрими керується Єремія, він сам розкриває в таких словах: "Україна з гетьманством, з козаками мені не припадає до вподоби... Я сам візьму свою булаву і ні перед ким не покладу її. Моя гетьманська булава — то землі безмірні, безліч грошей, військо". Отож, владолюбство і патріотизм абсолютно несумісні, Вишневецький свідомо йде служити польській державі. Ненависть, а не добру пам'ять лишила у свідомості нашого народу ця людина.
- "Князь Єремія Вишневецький" (повний текст)
- Які проблеми порушує письменник у творі? (та інші запитання)
А висновок один: такий перевертень не здатен зрозуміти свій народ, тому й опинився в історичній безодні. Оцінку плодам такого правління дав сам Іван Семенович: то насправді був "сліпий поводир, за котрим Україна не плила слідком і зреклась їх, як своїх ворогів..."