Видатний письменник своєї епохи І. С. Нечуй-Левицький всю свою творчість присвятив зображенню складного життя українського покріпаченого селянства. В багатьох творах він описував боротьбу людей з панським гнітом.
У повісті І. С. Нечуя-Левицького "Микола Джеря" зображено життя кріпаків з села Вербівка. На фоні прекрасної природи розгораються усі події. "Дивишся й не надивишся" на ці білі хатки, що світяться через густий рядок верб, "ніби зумисне посаджених на вулицях Вербівки". Але в цих хатах невеселе нужденне життя. Кожного дня чоловіки і жінки працюють на панщині. Робота їх настільки важка і виснажлива, що ввечері за їдою люди навіть не мають бажання розмовляти. На панщину люди йдуть відразу після весілля. А жінки і дівчата прядуть взимку панське прядиво. Микола Джеря ледве зміг одружитися з Нимидорою і пан пустив її тільки тоді, коли скрипчинський парубок посватав вербівську дівчину. Через усе це у селян наростає протест проти несправедливості.
Микола зненавидів пана і вперше висловив протест проти панщини, коли під час жнив пішов жати своє поле, бо зерно вже сипалось. Відмовився він жати панське жито за дуже малу платню наступних жнив. Через усе це, а також через те, що селяни побили осавулу, пан хотів віддати Джерю та його товаришів у москалі. Але бунтарі спалили панський маєток разом з паном.
В усі часи український народ прагнув звільнення від кріпаччини. Микола Джеря — виразник волі селян, борець проти гнобителів трудящих людей. Усе його життя було справедливим протестом проти пригнічення.