Чіпка Варениченко — бунтар, борець проти соціальної неправди (3 варіант)

У романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" зображено життя народу і його боротьбу за своє право бути вільним. В основу роману було покладено історичні факти. Панас Мирний використав розповідь про Василя Гнидку, який, на думку автора, є "безталанна дитина свого віку, скалічений виводок свого побуту, пригніченого усяким панством".

У романі П. Мирний намагається не лише описати вчинки Чіпки, а й пояснити ті соціальні причини, що призвели до падіння звичайного селянина. Треба розглядати причини "нравственного падіння людини", як казав Іван Рудченко.

Автор знайомить нас вже із двадцятирічним Чіпкою: "На перший погляд йому, може, літ до двадцятка збиралося". За одягом та описом вій звичайний хлопець: "Не багато роду! — казала проста свита.,. "та чепурної вдачі" — одмовляла чиста, біла, на грудях вишивана сорочка..:" "Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Одне тільки у нього неабияке — це дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка, Ним світилася якась незвичайна сміливість і духовна міць разом з якоюсь хижою тугою..."

Ще з дитинства Чіпка відчуває на собі вплив суспільного ладу: син зневаженої селянки-біднячки зростав у злиднях. Діти не приймали його до Свого гурту, дражнили, били. Бабуся жаліла хлопця і розповідала йому казки. Дуже сильно вражали хлопця ці фантастичні історії, він сприймав їх серйозно: "казка була йому не вигадкою, а билицею". ї все його цікавило, усьому він знаходив пояснення за допомогою своєї уяви.

Одного разу він каже своїй бабусі: "Я не буду злий, бабусю!.."3 цих слів ми бачимо, що він ще не встиг стати злим на весь світ. А ось слова того ж самого Чіпки, але вже ображеного долею (у дитинстві його прогнав з роботи багатій Бородай, він "поніс" у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника...: "А все люди, все люди ...А баба учила мене людей прощати, а дід Улас любити... Дурне! Дурне! Не стоять вони слова доброго, їх мучити, їм у мор..." Це він сказав після ще однієї неправди: волость за хабаря відібрала єдине спасіння та радість — землю.

Коли Чіпка одружився з Галею, то він дуже змінився: його "сувора натура, загартована давнім злиденним життям, м'якшала: він тепер соромився свого давнього безпуття, тієї кривавої стежки, якою він думав дійти до щастя".

І знову люди та доля болюче вражають Чіпку: вони виводять його з управи "по неблагонадёжности". Чого ж було далі чекати? Невже і долі підкорюватись і давати знущатись з себе та інших безправних селян? Він відчув на собі, що панська "правда" гірше крадіжки, розбою. Але не зважає Чіпка на головне, що грабунки, вбивства зводять на ніщо його протест. Вбивства не можна виправдати ніяк і нічим! І з правдошукача герой перетворюється у звичайного злочинця. Не можна зі злом боротися злом. Це врешті-решт веде до загибелі — духовної і фізичної.