Пошук ідеалів і проблема вибору в романі Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" (5 варіант)

Панас Мирний належить в українській літературі до майстрів психологічної прози кінця XIX — початку XX століття. Одним з найскладніших його творів справедливо вважають соціально-психологічний роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"

Центральний персонаж твору, Чіпка Вареник, поповнює літературну галерею образів правдошукачів та бунтарів. Його цілісна у своїй безкомпромісності натура постійно наштовхується на неможливість змінити соціальні обставини, на байдужість людей. Чіпка не може змиритися з цим і з дитинства прагне віднайти ідеали правди і справедливості. Перед ним постійно стоїть проблема вибору: змиритися і "жити як всі" чи піти по життю своїм шляхом.

Ще з дитинства Чіпка гостро відчував, що у ставленні до нього з боку односельців є якась несправедливість. Люди гордують Чіпкою і висміюють його, тому він починає цуратися їх. Але не тільки людська, але й божа несправедливість вражала серце малого: чому бог не покарає лихих, щоб вони не кривдили добрих? Це болісне відчуття несправедливості стало супроводжувати його все життя.

Чіпка болісно переживав кривду діда Уласа, пастуха громадської отари, від якого вимагали на старості або непосильний податок, або відробіток на панщині. Чіпчин гнів обернувся на пана ("Я йому такого півня пущу!") і злякав навіть самого діда. Поглибила душевну рану хлопця ще й недовіра односельців, коли йому відмовили доглядати громадську отару — мовляв, молодий ще, зелений. Але всі ці спалахи благородного гніву, ці прояви волелюбної, непокірної натури до якогось часу були лише відблисками тієї великої невгасимої бурі, що дрімала в душі хлопця.

Подорослішавши, він зажив добропорядним життям працьовитого хлібороба, став опорою для матері і дивував людей вдатністю до всякої справи, господарським розумом та невтомністю. Чіпка готовий був прийняти це життя, та нова кривда впала на його голову — у нього обманом забрали землю. Це вибило наріжний камінь із хисткої будівлі Чіпчиного добропорядного хліборобського існування. Чіпка запив. Скрізь і всюди, упившись і луплячи кулаком об стіл, він виголошував промови про людську неправду. Але важко розгледіти ідеал п'яними, затуманеними від хмелю очима. Слизька дорога поволі звозила його до буйної гульні, злодійства та розбою.

Головному герою роману автор протиставив однолітка Грицька Чупруненка. Якщо в Чіпці нуртували гарячі почуття, що, не знайшовши виходу, вихлюпнулись у розбишацтво, то Грицько був тихим-мирним і до цілого світу байдужим українським гречкосієм. Якщо в Чіпки було велике серце, вразливе до чужого болю, то Грицько дбав лише про свою вигоду. Кожен з них зробив свій вибір, і зрозуміло, що вибір Грицька для Чіпки неприйнятний.

Відмінність між ними разюче кидається в очі у сцені придушення москалями селянського бунту. Чіпка стає на захист діда Уласа — і його тяжко б'ють за заступництво. Грицько в цей час тікає городами і, присівши за чужим тином, перечікує розправу...

Одружившись з Галею, Чіпка зажив подвійним життям: удень жив тихим хліборобським життям, а вночі займався розбоєм. Свої вчинки він виправдовує бажанням відновити справедливість між людьми, відбираючи в імущих те, що зароблене не їхньою працею. Проте Чіпка поступово перестав відчувати, що його "правда" не дотягує до життєвого ідеалу, а поступово скочується до злочину. Хоча довго ще якась невтримна потреба добра пульсувала в Чіпчиній душі, та правдошукач безнадійно загубився на тих покручених шляхах, які обрав для себе.

Засіб покари неправедних і неситих людських здирників обернувся для Чіпки самоціллю. Займаючись розбоєм, він сп'янів від власної сили та влади над людьми, що вилилось в жахливу сцену різні сім'ї хуторянина Хоменка.

Занапастивши тих, кого любив (Галя з розпачу повісилася, надломлена горем мати, лишилася на старість сама), Чіпка нарешті знайшов притулок своїй запеклій душі — на каторзі... І це вже був не вибір, а вирок.