Жіночі образи в романі Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" (3 варіант)

Панас Мирний добре знав життя народу, вірив у його здоровий глузд, намагався правдиво розповісти про болі та радощі людей — працьовитих, щирих, добрих. Таким постає перед нами соціально-психологічний роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?". Твір багатоплановий, багатий на колоритні постаті. Та особливо зворушливо змалював письменник образи жінок: Мотрі, Галі, Христі, Явдохи. Всі дійові особи якнайповніше розкривають суперечність образу Чіпки, що бореться проти неправди, але і сам починає чинити зло, бо не знайшов правильного шляху до щастя.

Величезне почуття материнської любові переповнює серце Мотрі. Змалку злидні та важка праця, потім зів'яла дівоча врода зробили її символом украденого щастя. На коротку хвильку усміхнулася сонце-доля: козак Іван Хрущ повінчався з Мотрею. Короткочасне осіннє сонце зайшло, а Хрущ виявився Вареником, що втік з Дону, де мав і жінку, і дітей. Оце так "щастя" впало на її безталання. Потім народився Чіпка — сподівалися виростити його та й жити краще, хоч на старість. І знову мрії не збулися — син став злодієм і розбишакою. Колись у дитинстві він обіцяв бабі Оришці: "Я, бабуню, добрий...Я злого не робитиму". Таким виховала мати свого сина. З розповідей близьких він переймає народну мораль: віру в Бога, добро, щирість, працю та шматок хліба, зрошений тяжким потом. Це заслуга Мотрі, а біда в тому, що вона сама не мала щасливої долі, не змогла відвернути сина від одвічної боротьби добра і зла у світі, де частіше перемагає неправда. Панас Мирний підкреслює велич материнства, не засуджує зболену горем, працею зігнуту до землі жінку: "І кляла вона свою долю, проклинала людей, проклинала свою кохану дитину — свого сина, котрого так жалкувала... То був болісний лемент душі, глибока враза серця, — нікому не відома, окрім матері..."

Навіть Чіпка розуміє, що трагічна доля спіткала не одну Мотрю: "Та чи то ж одна моя мати така? Хіба одні ми?..." Риторичне запитання підкреслює безвихідність цього становища. Тиха і покірна любов до сина, материнське всепрощення — така її доля, як і доля багатьох жінок у несправедливому класовому суспільстві.

Максимова дочка Галя виховувалась у достатках, але в оточенні злодіїв і п'яниць, однак виросла порядною дівчиною і мріяла про тихе і мирне життя з Чіпкою. Романтична зустріч з "польовою царівною" вражає чистотою почуттів, багатством вражень, що мимоволі настроюєшся на думку про щасливу долю закоханих. Але жорстоке життя, злоба людська розбивають ці надії. Печаль переживання за свою розбійницьку сім'ю, за Чіпку наклали на душу кайдани неспокою і тривоги. Вона пройшла дорогами болю: Чіпка обіцяв жити чесно, та не зміг дотримати слова. Останній його злочин доводить Галю до самогубства.

А як добре розпочиналося їхнє спільне життя і як трагічно завершилося! Зникло щастя, бо зникла правда на світі. У цьому образі втілено народні прагнення до чесного трудового життя, до краси і сердечності, ніжності та вірності. П.Мирний симпатизує Галі, підкреслюючи зовнішню красу ("...біле, рум'яне личко, очі оксамитові, чорні"), доповнює внутрішньою, що гармонує з мовою героїні, яка "щебече, як ластівочка". Ось такою постає перед нами "польова царівна" Галя. Для неї Чіпка став причиною і щастя, і болю, і загибелі.

Авторське зображення інших жіночих образів — Явдохи і Христі — також ілюструє одвічну боротьбу добра і зла. Явдоха все життя провела серед злодіїв і помирає зненацька, що символізує миттєвість та нікчемність такого буття. Христя, дружина Грицька, добре розуміє пошуки правди Чіпкою, співчуває Галі та Мотрі. Її сирітство, подружнє життя не переважують примарності надій бути доброю, але жити серед "лих людей.

Отже, змальовані Панасом Мирним жіночі образи роману втілюють прагнення до щастя, до миру і затишку. Маючи добре серце, Мотря, Галя та Христя не зазнали повною мірою материнського і жіночого щастя.

За яких обставин стався моральний злам особистості Чіпки, чи був у нього інший вихід?

Роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Панас Мирний та його брат Іван Білик почали писати під враженням розповіді про реальну людину-розбійника Василя Гнидку. Роман, у якому соціально-історичний аналіз дійсності поєднується з глибоким психологічним дослідженням внутрішнього світу людини, називається соціально-психологічним. Твір уперше був надрукований у 1880 року в Женеві. При перевиданні в Росії автори дали йому назву "Пропаща сила".

Головний герой твору — Чіпка. Це образ селянина-бунтаря, невтомного шукача правди, котрий зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став "пропащою силою".

Чіпка — це хлопець, який ніколи не бачив свого батька. Його батько був розбишака, який за свої гріхи пішов у москалі. Мати у нього — бідна селянка, Чіпка зростає у злиднях, в атмосфері ворожості і недоброзичливості. Важке було дитинство у Чіпки: і діти не брали його до свого гурту, і матері він майже не бачив, бо весь час тяжко працювала. Та зате любила його бабуся. Як хтось образить його, то вона і пожаліє, і голівку погладить, і казочку про Бога розкаже. Чіпка всім цікавився, про все бабусю розпитував. "Я, бабусю, буду добрий ... я злого не робитиму", — каже він їй після розповіді про Бога.

Як підріс Чіпка — став бігати: то вибіжить було з двору на вигін, та прямо до дітвори так і чеше. А вони почнуть з нього глузувати, щипати, а іноді поб'ють та й проженуть. Село знає одну славу — честь. Ось на селі й питають: чи "чесного" роду? А тоді вже й братаються ... Чіпка був "виродок" ... Як же Чіпку прийняти до гри?!

— Виродок іде! — кричить, забачивши здалека Чіпку, білоголовий хлопчик.

— Запорток! — підходить другий. — Ходім до нього!

Побіжать, обступлять кругом і починають з нього глумитися. Коли Чіпка повертався до дому у сльозах, бабуся втішала його, голубила та починала умовляти:

— Не ходи туди, сину! Не ходи, моя дитино! Бач які

то лихі діти: б'ють тебе, малого, зобижають... Не ходи!...

Вразлива душа й допитливий розум прискорюють прозрівання Чіпки. Його гаряче, добре серце, розбуджене побаченим, довго не могло заспокоїтись.

Коли Чіпка став господарем у своєму хазяйстві, то в нього справи пішли на краще. У нього була скотина та найкраще жито. І мати його подобрішала, бо все життя з ранку до вечора працювала за копійки, а тут все-таки хазяями стали.

У цей час Чіпка і зустрів Галю — "польову царівну" і покохав її. Ці дні в житті Чіпки найщасливіші. Та тривали вони недовго. Одного разу з Дону з'явився якийсь Луценков, і за гроші волость відібрала у Чіпки землю.

П'ючи та гуляючи, Чіпка підібрав трьох товаришів — Лушню, Матню і Пацюка. У романі глибоко вмотивовуються злочинні дії парубка. Одного разу напившись, він каже матері: "А все люди, все люди... А баба учила мене людей прощати, а дід Улас любити... Дурне! Дурне!Не стоять вони слова доброго, їх мучити, їм у ... мор..." І в цих словах вже видно перші кроки падіння Чіпки.

Одного разу Чіпка брав участь у крадіжці і прибив панського сторожа. За це Чіпку заарештували. У в'язниці зростає у нього гнів на сільського голову та писаря. Але він дав слово матері, що таке більш ніколи не повториться.

Одружившись з Галею, Чіпка ніжно любить її, поважає матір, сумлінно працює у господарстві, щиро допомагає всім, хто звертається до нього за підтримкою. Його "сувора натура, загартована давнім злиденним життям, м'якшала: він тепер соромився свого давнього безпуття, тієї кривавої стежки, якою він думав дійти до щастя". Його обрали членом земської управи. Він все думав тоді, як служити людям, як добро їм буде нести, і про старе зовсім забув.

Та була остання крапля, через яку Чіпка знову пустився у злодійство. Ніщо вже потім не могло його спинити. І його впевненість у тому, що зло треба бороти злом, обернулась злом проти нього самого.

Це зло привело Чіпку до кривавої різанини на хуторі Хоменків, стала причиною самогубства Галі, а пізніше — смерті матері. Суспільство, в якому жив Чіпка, знищувало його.

Невміння знайти справжні шляхи боротьби проти гнобителів і кривдників, "крива стежка" бунтарства і перетворили Чіпку на "пропащу силу". Чіпка обрав шлях боротьби, але не розумів, що боротись за правду треба тільки правдою, а неправда породжує ще більше зло.

Пошук ідеалів і проблема вибору в романі Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"

Вершиною української літератури є роман П.Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?". Цей твір соціально-психологічний, в ньому соціально-історичний аналіз дійсності поєднується з глибоким психологічним дослідженням внутрішнього світу людини. В алегоричній назві роману звучить головна ідея: воли — алегоричний образ знедоленого селянства — не ревли б, якби було що їсти. Твір "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Панас Мирний та його брат Іван Білик почали писати під враженням розповіді про реальну людину-розбійника Василя Гнидку. Він уперше був надрукований у 1880 році в Женеві. При перевиданні в Росії автори дали йому назву "Пропаща сила". Цей новаторський роман став першим зразком великої епопеї в української літературі.

Головний герой роману — Чіпка Вареник. Це образ селянина-бунтаря, невтомного шукача правди, котрий зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став "пропащою силою". У творі докладно з'ясовується формування характеру героя, наростання його протесту проти поневолення людини. Малий Чіпка ріс і виховувався без батька, у холоді й голоді, в атмосфері недоброзичливості і ворожості. Тільки казки бабусі розширювали кругозір хлопчика, примушували його задуматись, викликали часом не дитячі запитання. Коли Чіпку за впертість прогнав багатій Бородай, він "поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника". Все пригнічувало дитячу душу. До злиднів додавалися ще й моральні страждання: сільські діти не приймали хлопчика до свого гурту, обзивали його "виродком", "байстрюком*'. У цей час у нього почало визрівати почуття ненависті до гноблення і насильства: "І прокидалася невеличка злість у його невеличкому серці, росла, виростала". Але Чіпка не тільки ненавидів, а й любив. Він зростав допитливим і спостережливим хлопчиком. Розповіді баби Оришки і діда Уласа вчили любити людей, бути співчутливим, добрим, не творити зла.