Як в нації вождя нема, тоді вожді її поети (Є. Маланюк)

Як в нації вождя нема, тоді вожді її поети (Є. Маланюк)

Євген Маланюк... Знайоме і незнайоме ім'я. Знайоме — бо відкриваємо для себе його творчість, а незнайоме — бо півстоліття був забутий митець своєю Україною, її нащадками. Ми відкриваємо для себе поета, якого вважають поетом-борцем за українську державу, митця, який все своє життя роздумував над долею, історією й майбутнім України та українців, письменника, який жив і писав для України, хоча змушений був жити далеко від неї:

Не треба ні паризьких бруків,

Ні Праги вулиць просторих.

Все сняться материні руки,

Стара солома рідних стріх.

Усе своє життя Є. Маланюк думав про Україну, а його вірші сповнені болем і смутком за рідним краєм.

Поетичні пошуки відповіді на запитання, чому Україна не змогла утримати державність, чому так живуть українці — стали наскрізними для Є. Маланюка. Він добре знав загальну політичну й літературну ситуацію в Україні, знав, що митці слова шукали компромісів і з владою, і з власною совістю. Але Є. Маланюку в умовах еміграції важко було зрозуміти природу цих компромісів. І тому він закликав на весь голос боротися проти тоталітарної більшовицької ідеології. З одного боку, з вуст поета звучать слова прокляття і зневаги на адресу своїх земляків, а з іншого — слова духовної мобілізації на захист державницьких ідеалів.

Євген Маланюк — поет, що не тільки порушував у своїх творах історико-політичні теми, але й намагався розв'язувати великі історичні проблеми, бачив помилки минулого:

Не сперечатимусь: я син свого народу —

Сліпця відвічного, каліки і раба...

Є. Маланюк переконаний, що його народ раб, бо він народжений рабом. А якщо в країні немає вождя, який би повів народ до волі, до побудови незалежної держави, то він, поет, стане таким вождем і своїми творами будитиме свідомість свого народу:

Прогаяли великі дні

Скалічені й маленькі люде,

Заслинили в ганьбу і бруд

Велику віру — й на руїнах

Отарою мандрує люд,

Що мав зродити Україну...

Поет розумів, що "перевдягання" самодержавного імперіалізму в комуністичні шати — це сутність неоімперіалістичної політики, а тому і вступив у політичну боротьбу, бо не хотів бачити Україну провінцією чи колонією будь-якої країни. Боліло серце митця за долю свого народу і України:

Заспокоїти серце? Так чим же? Так як же?

Научи мене співу Твоїх молитов!

Не поможе ніхто. І не буде інакше.

І з сльозами моїми змішаю питво.

Що мені телефони — версалі — експреси?

Нащо грім Аргентини, чудеса Ніагар?..

Сниться синя Синюха і верби над плесом,

Вільний вітер Херсонщини, вітер-дударь.

Євген Маланюк все своє життя закликав до духовного відродження української нації — нації з героїчним історичним минулим, великою і самобутньою культурою, до відродження державності і духовної повноцінності:

Під небом чужої країни,

В туманах осіннього сну,

На вимріяну Україну

Молю я післати весну...

..............................

Покрий омофором, Маріє,

Звели запалати весні.

Євген Маланюк твердо вірив у дієвість поетичного слова:

Талан — ліричне джерело.

То ж — не поет, хто лиш невпинно

Дзюркоче про добро і зло.

Поет — мотор! Поет — турбіна!

Поет — механік людських мас,

Динамомайстер, будівничий.

Повстань, майбутнього сурмач,

Що конструює День над Ніччю.