"Празької школи" як організації чи спілки ніколи не було. До "празької школи" пізніше стали зараховувати тих митців, які у 20-ті роки перебували в Чехословаччині і там починали друкувати свої твори.
Євген Маланюк був абсолютно незалежною людиною і поетом, він не визнавав жодних авторитетів; критикував митців старшого покоління, звинувачував їх у безхребетності. Творчість Є. Маланюка була особливою. Він шукав і знаходив свій шлях у літературі. Після виходу усіх збірок на його голову лилися зливи звинувачень у нелюбові до України, у зверхності й жорстокості. Дуже рідко хто говорив йому слова підтримки. Маланюк стояв осторонь інших, і люди не хотіли терпіти його гордості й незалежності. Серед поетів "празької школи" він не мав ані друзів, ані прихильників, хоча й ворогами їх назвати не можна.