Філософський зміст поезії Є. Маланюка (3 варіант)

Доля поета Євгена Маланюка виявилася почасти понівеченою катаклізмами двадцятого століття, але його особистість залишилася неспотвореною, внутрішньо незалежною і в поетичному вираженні вільною.

Поезія Маланюка далека від штучності, декларативності, це поезія живої особистості, мужньої і чуттєвої, що не соромиться розповісти про свої душевні страждання.

Євген Маланюк був визнаним лідером Празької школи поетів, що сформувався в середовищі політичної еміграції. Ідеологічно "пражани" стояли на засадах безумовного відновлення української державності, шукали основу для відродження країни, виявляли пошану до традиційних, навіть консервативних цінностей, глибоку релігійність. Літературі відводилась роль творця нації, звідси культ сильної особистості з несхитною волею, що трансформується в поетичні образи державника, вояка, лицаря. Д. Донцов називав поетів-"пражан" трагічними оптимістами: "вони стали авангардом, сильним і відважним, нового мистецтва. Вони були тими, що принесли благословенство життю в його найстрашніших виглядах, що в сназі формування — "п'янкі і завзяті" — знайшли відвічне джерело гарного". Ці слова яскраво характеризують постать Євгена Маланюка.

Якщо ми звернемося до біографії поета, будемо вражені тим фактом, що спеціальної філологічної, літературної освіти він не отримав. Він закінчив технічний заклад — реальну гімназію, і це фатально вплинуло на його подальшу долю. Поет змушений був продовжувати навчання саме в цьому напрямку, отже, вступив до Політехнічного інституту в Петрограді, потім до Господарської академії в Подєбродах.

Пізніше технічна освіта формально унеможливила викладання курсу літератури в університетах Чехословаччини, Польщі, США та Канади, хоча за обсягом знань щодо літературного процесу і глибиною філософської думки він, безперечно, був готовий до цього. Джерела любові до літературної творчості ми знаходимо у дитинстві поета. Батько Маланюка був народним учителем, повіреним у містечковому суді, режисером місцевого аматорського літнього театру, співав на свята у церковному хорі, дописував до різних часописів. Бібліотека, у якій майбутній поет черпав знання, була досить багатою. Саме тут Євген познайомився з багатьма історичними працями, львівськими виданнями, найкращими творами українських класиків. З іншого боку, на хлопчика великий вплив мала екзальтована мати. Саме їй він завдячував чутливим серцем і поетичною натурою.

Як стверджують літературознавці, перші збірки Маланюка були наскрізь історіософічними. У процесі наполегливих і болісних роздумів над причинами поразки української революції поет створив свою оригінальну історіософію. Історіософія — це філософія історії, галузь загальних міркувань над перебігом історичних процесів, сенсом історії, статусом юридичних законів. Для того щоб зрозуміти глибинний зміст, складну проблематику творів поета, необхідно, в першу чергу, з'ясувати основні тези його історіософічної концепції.

Як ми пам'ятаємо, "пражани", в тому числі і Євген Маланюк, були прибічниками силового вирішення проблеми державотворення. Власне, поет обстоював так звану норманську теорію походження княжої державності. Він був упевнений, що на певному етапі її розвитку "мусіла з'явитися якась сила, якийсь чинник, який збудив осілого хлібороба, заколисаного геокультурними і геополітичними умовинами, до державного життя". Таким чинником, на думку Маланюка, стали варяги.

Один із розділів поеми "Схід Сонця" було присвячено саме цій гіпотезі заснування Київської держави. Закономірно, що і для майбутнього розвитку української державності повинен був з'явитися такий саме чинник.

Закономірно, що для "закоханого в кремінь" поета суворі "мужі від моря", представники "крицевої раси" були героями, ідеалами духовного воскресіння, якого він прагнув для України. їхні образи є провідними у збірках "Земля і залізо", "Земна Мадонна", "Перстень Полікрата", "Влада", "Серпень".

Марячи про Україну як державу, Маланюк залишався вірним послідовно пропагованій ним "норманській теорії":

Ні, не тобі мандровані держави.

Ти спиш і сниш, один варязький сон

Що встане день, покличе голос ржавий

І Третій Рим розірве свій полон.

Отже, поет був упевнений: щоб зрушити національну свідомість, розбудити її, примусити людей критично оцінювати минуле й сучасне, треба мати мужність указати на ганебне у рідній історії. Душу поета роздирають суперечливі почуття: любов до Батьківщини і ненависть до неї. У "Листі" він сповідується:

Так. Без Тебе повільна, нестямна загибель,

Батьківщино моя, Батьківщино німа!

Дослідники визначають, що для поезії Маланюка характерна образна варіативність, яка полягала в тому, що вірш будувався на основі опорних слів. Ці опорні слова варіювалися, слугували основою для розбудови інших образів і тропів, навіть цілих синонімічних гнізд. У процитованому вище листі опорними є слова: загибель, ніч, хліб, залізо, вогонь, день.

На основі цих слів вибудовується загальний настрій поезії: сум, печаль, страждання, вічна мука, спричинені усвідомленням неспроможності українців створити власну державу. Скільки років (" у муках ночей, під нещадними днями, за безкрилим триванням цих згублених літ") "росте" мудрість українського народу, а він так і не спромігся на державність: "виростає ось мудрість, важка, наче, камінь, — одинокий безрадісний плід". Порівняння мудрості з каменем, з безрадісним дитям тільки увиразнюють мотив туги і безнадії.

Читаючи лірику Євгена Маланюка, оцінюючи її з позиції людини двадцять першого століття, починаєш цінувати надбання сучасності. Скільки віків омріяна поетом держава Україна не могла народитися. Певно, що діонісійсько-аполлонівська концепція підкріплювалася на той час неспростовними фактами. Незважаючи на тугу і безнадію, Маланюк ніколи не втрачав надії, що коли-небудь його мрії стануть реальністю. Оптимізм поета втілився в образі сліпучої Степової Еллади. Ми страждаємо від того, що необхідно щодня вирішувати безліч побутових проблем, але часто забуваємо, що живемо у власній державі, маємо змогу спілкуватися рідною мовою — і вже від нас залежить майбутнє омріяної багатьма поколіннями українців Степової Еллади.