Українська нація в романі Пантелеймона Куліша "Чорна рада"

КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН

(1819-1897)

Народився в м. Вороніж Глухівського повіту на Чернігівщині (тепер — Сумська область). Батько походив із козацької старшини, належав до дворянства, але, втративши право на нього, займався сільським господарством, мав власний хутір. Пантелеймон Куліш навчався у Новгород-Сіверській гімназії. Деякий час працював приватним учителем. Навчався як вільний слухач у Київському університеті, але не закінчив його. Учителював у Луцьку, Рівному, Києві, займався фольклористичною діяльністю. У 1845р. переїхав до Петербургу, де викладав словесність у гімназії, університеті, самостійно вивчав іноземні мови.

Під час наукового відрядження у Варшаві в 1847р. був заарештований за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві і потім відправлений до Тули, де він служив дрібним чиновником. З 1850 р. живе у Петербурзі, активно займається громадською діяльністю. Згодом, залишивши казенну службу, живе на хуторі Мотронівка, подорожує за кордон, займається видавничою та літературною діяльністю.

Творчій доробок письменника — помітне явище в історії вітчизняної культури. Свою літературну творчість Куліш розпочав російськими творами, які не посіли помітного місця в літературі. Найпомітніший твір у доробку письменника — перший в українській літературі історичний роман "Чорна рада", в якому розповідається про життя України в період так званої Руїни. Пантелеймон Куліш — автор багатьох оповідань, тема яких — зображення життя і побуту українського народу, поетичних збірок ("Досвітки", "Дзвін", "Хуторні недогарки"), перекладів геніїв світової літератури Гете, Гейне, Шіллера, Байрона, Шекспіра (1897р. видав збірку перекладів "Позичена кобза"). Також він був одним із перших перекладачів Біблії українською мовою.

Українська нація в романі Пантелеймона Куліша "Чорна рада"

У романі П. Куліша "Чорна рада" широко й детально, в живих образах та виразних яскравих картинах змальовано доленосні для української нації часи Руїни, зокрема чорна рада, що відбулася 1663 року в Ніжині. "

У цьому першому в українській літературі романі показано життя козацької старшини, взаємини між запорозькими козаками та селянами, панством та козацькою старшиною. Шрам, Сомко, Брюховецький — представники козацької старшини. Вони різні за своїми характерами, політичними уподобаннями, та все це люди, які вирішували чи намагалися вирішити долю України. Шрам і Сомко бачили свою батьківщину міцною, самостійною державою, яка опирається на союз з Росією, зберігаючи свої права й вольності. Правити нею має козацька старшина на чолі з гетьманом. У образах Шрама і Сомка втілена ідея патріотизму. Шрам, уже склавши полковництво, знову бере добровільно тягар на свої плечі — бо Україна в небезпеці. Він відважний бувалий воїн. Сомко — мудрий державний діяч. Він мріє про самостійну Україну, де панували б лад, порядок і справедливість. "Уже пора знати, що нема там добра, де нема правди. Ні, нехай у мене всяке, нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право, тоді буде на Вкраїні і правда, сила".

Зовсім іншим постає перед нами гетьман Брюховецький. Він уособлює в собі те лихе, підступне, що призвело до міжусобиць та кровопролитної війни. Перед чорною радою він прикидається простою, щирою людиною, роздаючи обіцянки всім, хто підтримає його волю та правду. Коли ж його обирають гетьманом, він показує своє справжнє обличчя: "Обдули ми дурне мужицтво, обдули міщан, обдули й старих дундуків".

Складними за часів Руїни були і відносини між простим козацтвом. У ті часи на Січ потяглась знедолена частина українського селянства, та залишились серед запорожців і справжні козаки. Один із них — курінний отаман Кирило Тур. Козацькі честь і звичаї, козацька воля, запорозька рівність та незалежність — такі ідеали цього славного козака.

Зображено в повісті сліпого бандуриста, Божого чоловіка, що має повні кишені грошей, а сам ходить у латаній свитині й без чобіт, а на ті гроші викупляє з неволі козаків. Своїми піснями та молитвами він зцілює душі людей. Таким самим носієм і хранителем кращих людських якостей є і старий запорожець Пугач. Він береже честь і закони козацтва. Це своєрідний суддя, до якого звертаються і за порадою, і за справедливістю. У народнопісенному дусі зобразив П. Куліш Петра Шраменка — дужого, хороброго молодого козака, закоханого у свою дівчину.

Зображуючи минуле, автор прагне збагнути і оцінити сучасне. Письменник дещо ідеалізує гетьманство, старшину, стоїть на їхньому боці.