Проблема взаємозв'язку вождя і народу в романі Пантелеймона Куліша "Чорна рада"

Проблема взаємозв'язку вождя і народу в романі Пантелеймона Куліша "Чорна рада"

Роль вождя, провідника в народному поступі — одна з так званих "вічних тем" у світовій літературі. П. Куліш, видатний український письменник і культурний діяч, також звернувся до цієї проблеми у своїй "Чорній раді" — першому українському історичному романі. Ця спроба — одна з перших у новій українській літературі. Пізніше тема буде по-своєму розроблена І. Франком, Л. Українкою та ін.

Як часто буває, — і це неодноразово ілюструвала історія — народ, коли певний діяч знаходиться на гребені популярності, висуває його на провідну роль, керуючись при цьому серцем, своїм внутрішнім зором, інтуїцією. А минає час, і як народ не бачить швидких реальних зрушень, чи просто перестає розуміти свого ватажка, то саме він і скидає, усуває від влади свого обранця, нерідко страчуючи чи відправляючи у вигнання колишнього улюбленця. І часто народ (натовп) не бачить і не розуміє, що ним маніпулюють інші могутні, до певного часу приховані, постаті.

Саме така ситуація розгортається в Україні ХVІІ ст., коли країна опинилася на роздоріжжі. Куди йти? Помирає Б. Хмельницький, усувають від влади безвільного сина Хмельницького Юрія. Поступово беруть верх вузькі, антидержавницькі інстинкти — і Україну розколено на-двоє: на Право— і Лівобережну Україну. Цими частинами керують Тетеря, Сомко, Брюховецький, Василь Золотаренко. Кожен з них прагне влади, і кожен з них говорить правильні слова. Усе залежить від народу, який знаходиться в роздумах. Кого обрати?

Усякий з претендентів починає "працювати" на свою популярність заради свого успіху.

Яким Сомко, як щира, пряма людина, менш за все звертає увагу на "красні" промови, а щоденно, поступово робить свою справу. До того, що Брюховецький із викраденим сріблом поїхав на Запоріжжя, Сомко ставиться майже з байдужістю, вірячи в мудрість народу. Він-бо, як людина лицарської вдачі, і людей міряв такою міркою! "Іванець гетьманує тілько над п'яницями," — відповідає Сомко полковнику-священику Шраму. Він бажає після перемоги повернути "гетьмана їх... в свинопаси". Але не так сталося, як прагнув зробити цей поборник честі й лицарства.

Брюховецький, як людина хитра, практична та цинічна, розуміє, що гроші — це могутня зброя, міцніша за гармати й кулі. І він тихо, підступно, плекаючи мрію помститися Сомкові, завоював грошима і обіцянками владу на Запорожжі. "А так як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: "Іван Мартинович! Іван Мартинович!" А він ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїть...", — так розказує Шрамові Божий Чоловік, якому з самого початку все стало зрозуміло. Але народ поки що не розуміє...

Якщо гасло Сомка: "... нехай у мене всяке, нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право", то Брюховецький каже: "Не знатимете під моєю булавою жодного козака або козацького старшини над собою паном: усі будемо рівні".

Що ми з цього бачимо? Сомко виступає за оптимальний устрій спільного життя для всіх верств населення, бо в противному разі будуть заворушення, або просто почнеться громадянська війна. Брюховецький же просто відкидає, заперечує існування певних прошарків українського суспільства: козацької старшини, деяких міщан — ніби вони й не частина народу! Тобто Сомко — об'єднуюча, примирююча сила, Брюховецький — роз'єднуюча сила, енергія, що вносить розбрат у суспільство. Але народ цього поки що не розуміє.

Брюховецький "грає" на народ: "Чоловік сей був у короткій старенькій світині, у полотняних штанях, чоботи шкапові попротоптувані — і пучки видно". І говорить він відповідно: "Дітки мої! ... Чим же мені прохарчати вас, чим вас зодягнути? Бачте, я й сам увесь оббивсь, як крем'ях" або: "Як та бідна курка-клопотуха, що знайде зернятко — да й те оддасть своїм курчаткам, так і я все до останнього жупана пороздавав своїм діткам".

У двобої "гроші — правда" починають перемагати гроші, лестощі. Поки Сомко робить спроби об'єднати навколо себе однодумців, від нього відійшли Зіньківський, Миргородський і Полтавський полки і "поклонились Іванцеві". Сомко починає працювати з подвоєною енергією. Але вже запізно. Скликано "чорну" раду та проголошено гетьманом Брюховецького. Всі: і просте козацтво, і міщани, і московське військо на чолі з князем Гагіним — обмануті чи прямо підкуплені.

І лише згодом усі побачили сутність Брюховецького, коли той кинув напризволяще вчорашніх своїх соратників і насміявся з них. Нарешті народ прозрів, але час втрачено: Сомко ув'язнений і невдовзі страчений, Шрам поліг за рідне місто. Хто лишився з поборників об'єднання України? Сам народ і лишився. Правда, зараз він не витримав життєвого іспиту. Але колись він знову висуне ватажка, якому вдасться перебороти супротивників і довершити Сомкову справу.