Проблематика драматичної творчості М. Куліша (1 варіант)

У ланці драматичної творчості М. Куліш працював майже 30 років, створивши справжні перлини української драматургії, над якими вже не одне десятиліття схиляється вдумливий інтелектуальний читач, які є своєрідником підручним історії, відтворюючи дух часу, що надихав митця. Недарма ж Ю. Лавріненко писав про нього: "Поринути у твори Куліша — це значить поринути в український національний світ на всю його глибину і ширину. А що Куліш не був ніколи засліплений своєю безмежною любов'ю до України й української людини і викрив її найтрагічніші суперечки і слабості, то шлях через його український світ раз у раз виводить нас на вершини, з яких видно людство і вічність".

Доля українського села і селянина, духовні пошуки української інтелігенції початку XX століття, цінності нової когорти державних службовців, протест у свідомості й почуттях митців, психологічні тенденції в робітничому середовищі, духовний стан столиці й провінції міст, роздуми над шляхами національного розвитку та соціальними перспективами України — ось основний зміст проблематики драматургії М. Куліша. Тільки одна його п'єса була написана на чужому національному ґрунті і вирізняється з-поміж інших. Це п'єса "Маклена Граса", у якій відображено кризові процеси життя Польщі початку 30-х років. Але чи не можна було б провести паралель між подіями у Польщі й Україні? Отже, можна припустити, що й драму з сучасного польського життя Куліш написав з думкою про долю людини з рідній Україні.

Незважаючи на те, що тематика Кулішевих п'єс досить різна, можна сказати, що в центрі уваги кожної стоїть проблема трагічного існування людини у нових історичних обставинах, умовах тиску та тоталітаризму, вони наскрізь пройняті розумінням дисгармонії між законами суспільства та потребами особистості, особливо мислячої особистості.

Перші п'єси М. Куліша, такі як "97", "Комуна в степах", "Отак загинув Гуска", за специфікою своєї побудови та образності продовжували кращі традиції української драматургії. У них драматург переважно зосереджується на проблемах тогочасного села ("97", "Комуна в степах"), зображуючи руйнування українського патріархального типу існування, руйнування природних для генетичного українця стосунків та жахливі сцени, породжені голодомором, який був спричинений так званою "хлібозаготівлею".

Наступна ж соціально-психологічна драма "Зона" засвідчила появу нових героїв — інтелектуалів. Цей новий тип втілюється також в інших драмах, а саме: "Народний Малахій", "Закут", "Вічний бунт", "Патетичнасоната", "МакленаГраса". Тип персонажа-інтелектуала загалом притаманний драматургії Куліша другої половини 20-х років. Це, наприклад, скульптор Ілько Юга, романтик Ромен, скептик Байдух і музикант Ігнацій Падур. І всі ці образи є наскрізь трагедійними. Поєднує їх також те, що кожен з них трагічно не вписується в оточуючу дійсність, переживає свою відірваність від соціуму, і врешті читач доходить висновку, що мислити означає страждати. Можливо, саме до цього висновку і веде читача автор. Чому Куліш зосереджує свою творчу увагу саме на цьому почутті дисгармонії? Логічно у цьому сенсі буде звернутися до точки зору Григорія Костюка, який пише: "Якщо ми хочемо збагнути глибинно покоління 20-х років, якщо ми хочемо знати його віру, його внутрішню трагедію дисгармонійності, його звитяжні шукання нових шляхів, нової людини і, нарешті, його започаткування в теорії і практиці нової доби, яка ще й дотепер не завершена, — то ми повинні якнайглибше вивчити творчість М. Куліша. Саме в ній ми знайдемо таємниці й розгадки цих "м'ятежних" років, що їх вірним, активним творцем і сином був М. Куліш". Таким чином, ми пересвідчуємося в тому, що настроєвий струмінь, відтворений у драматургії М. Куліша, став відображенням не тільки його індивідуально-авторського світовідчуття, а й вираженням психологічних настроїв пілої епохи.

Крім того, М. Куліш збагатив жанрову палітру української драматургії. Його творча спадщина містить комедії, трагедії, драми. Він розвивав жанри соціально-побутової драми ("97", "Комуна в степах"), побутової комедії ("Отак загинув Гуска"), психологічної драми ("Зона", "Закут"), гротескної комедії-сатири ("Хулій Хурина"), абсурдної трагедії ("Народний Малахій"), філософсько-інтелектуальної драми ("Вічний бунт", "Мина Мазайло"), алегорично-психологічної драми ("Прощай, село"), соціально-метафоричної драми ("Маклена Граса").

Отже, проблематика драматургії Куліша досить широка й актуальна. Тут і проблема селянина, якого насильно "колективізують" і морять голодом, і проблема руйнування людської особистості у надмірно складних обставинах, і проблема пристосуванства, і проблема національного самозбереження, і багато інших. Однак слід зазначити, що митець зосереджував свою увагу не тільки на тих проблемах, які набули актуальності у його час, але і з тонкою прозорливістю справжнього митця зміг відкрити ті проблеми, які тільки накреслювалися в українському суспільстві. Він виявив уміння проаналізувати глибинні соціотворчі процеси, передбачивши їх можливі наслідки, часом трагічні.

Драматургія М. Куліша позначена різноманітними культурно-літературними впливами, як-от реалістичний, побутовістський, національно-вертепний, вплив драматургії абсурду, натуралізму, потоку свідомості, експресіонізму, символізму. І таке поєднання усього світового драматургійного досвіду виводить українську драматургію на рівень загальноєвропейської і світової. Роль же у цьому Куліша, безперечно, провідна. У його драматургії поєдналися впливи експериментів Шекспіра, Гете, Шоу, Беккета, Флобера, Мопассана, Стендаля, його сучасника В. Винниченка та інших.

Масштаб таланту М. Куліша невимірний. Недарма ж Лесь Танюк так відгукнувся про нього: "Важко говорити, ким міг би стати Микола Куліш, бо загинув він у самому розквіті сил, загинув, почуваючи в собі могутню потугу творення". Сучасники із захопленням говорили про Куліша, зокрема Лесь Курбас вважав його провідним українським драматургом, підкреслюючи, що до його п'єс треба ставитися як до творів визначного митця. І нам залишається тільки жалкувати, що це плідне дерево було піднято у самому квіту, що українська література не побачила багатьох надзвичайно талановитих творів.