Змалювання одвічного прагнення народу до волі в історичній драмі "Свіччине весілля" І. Кочерги (4 варіант)

Увагу багатьох митців привертало і продовжує привертати славне минуле України. Серед письменників XX століття особливо хочеться виділити Павла Загребельного та Івана Кочергу. І якщо Павло Загребельний продовжував кращі традиції історичного роману, то п'єси Івана Кочерги, за словами Кіндрата Сторчака, вперше в історії українського театру розкрили хвилюючу сторінку минулого життя нашого народу, що було новим для української драматургії.

Однією з найкращих драм Кочерги є п'єса "Свіччине весілля". З метою возвеличити вічне прагнення українського народу до волі, ідею боротьби за свободу і незалежність драматург звернувся до подій чотирьохсотрічної давнини. Так, у сюжетній основі твору — реальна заборона литовськими князями, що у шістнадцятому столітті поневолили Україну, світити вночі світло в Києві.

Київські ремісники усвідомлюють, що шлях до світла, до волі пролягає через збройну боротьбу. Ідейна мета п'єси висловлена в словах зброяра Івана Свічки:

Коли добром ніхто не дасть нам світла,

Його здобути треба — не молить,

Бо без борні нікчемні всі молитви.

І свічки мирної не варта та країна,

Що в боротьбі її не засвітила.

Образ волелюбної України втілено в образі сліпого золотаря Передерія, який, гинучи в бою за загальну справу, відчуває себе щасливим:

...Брати... яке ж це щастя,

Що довелось за Київ... і мені...

Убогому каліці... чесно ... вмерти.

Іван Кочерга в п'єсі стверджує думку, що не можна перемогти того народу, який прагне до волі і бореться за неї, хоча інколи ціна буває дуже високою. Так у п'єсі, намагаючись врятувати коханого, гине прекрасна дівчина Меланка — ніжний образ чистої душі. Меланку можна порівняти із трепетним вогником свічки, який несла дівчина в ту страшну ніч, аби врятувати Івана. Потім цей слабенький вогник розгорівся полум'ям боротьби. Сам І. Кочерга у передмові до драми писав, що образ Меланки є "поетичним символом України, що "з пітьми віків та через стільки бур" пронесла незгасним живий вогник своєї волі і культури".

Майстерно змалював драматург і збірний образ київських ремісників, яких об'єднувало незадоволення забороною користуватися світлом. Всі вони піднялися на боротьбу за свої права, за свою свободу, за своє майбуття.

Суть свого твору визначив сам Іван Кочерга в передмові до п'єси. Він писав: "Коли я випадково натрапив на мотив "заборони світла", мотив, що й послужив темою для цієї драми, мене захопила в ньому можливість... на цьому мальовничому тлі створити узагальнений образ боротьби України за свою волю і самобутню культуру".