Осмислення філософських категорій життя і смерті на сторінках повісті М. Коцюбинського "Тіні забутих предків"

Твір "Тіні забутих предків" не даремно називають справжнім скарбом української літератури, він такий багатогранний, що пізнавати його можна без кінця. Читача вражає багатство тем і широта поглядів на те, що ми називаємо вічними цінностями. Тема кохання у повісті пов'язана осмисленням філософських категорій життя і смерті. Зародження життя, поява на світ — велике таїнство і велика честь. Все навкруги жило і прославляло життя, кожна зміна пори року нагадувала про швидкоплинність життя, і від того життя було ще цінніше. Може, тому в уяві гуцулів уся природа навкруги була живою, населеною живими істотами, що існували за своїми правилами. Але чи однаково розуміли життя герої Коцюбинського? Мабуть, ні, тому й ворогували родини Палійчуків та Гутенюків не знати чого, вбивали один одного з невідомих навіть їм причин. По-різному ставилися до життя люди. Наділений поетичним даром, Іван Палійчук сприймав його як велике диво, що випало йому на долю з божої ласки так само, як на долю тварин, дерев, які оточували його. Усе його єство було сповнене любові — до землі, до кожної травинки, живої істоти — до всього життя.

Серед гуцулів вкорінилася думка про те, що життя таке коротке, тож треба набутися на цьому світі. "Набутися" на світі — означало для них не лише тяжко напрацюватися, а й натішитися красою природи, добрим товариством, наспіватися та полюбитися. Тому таким стійким добробутом і здоровою радістю сповнені картини побутового життя. Але зовсім по-іншому сприймаються слова Палагни, що зрадила Івана: "Овва! То вже мені і погуляти не вольно... Я хочу набутись. Раз живемо на світі..."

Справді — раз. Та чи означає це, що можна кривдити одне одного, бажати зла? Саме тому й не можна, що життя таке коротке. Іван став сохнути, а Палагна — цвісти. Але чи вона була причиною його недуги? Життя мусить мати сенс, і це розуміє Іван дуже добре. Втративши Марічку, він втрачає і стрижень свого життя — любов. Одруження з Палатою було лише спробою втриматися в цьому житті, знайти загублений смисл, знайти розраду. Та не судилося. У погоні за привидом коханої Марічки гине Іван. А на землі все залишилося, як було. І рефреном звучать слова: "Що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт..."

Повість завершується картиною поховання Івана. "Сумно повістувала трембіта горам про смерть. Бо смерть тут має свій голос, яким промовляє до самотніх кичер". Плакали трембіти, сумували люди. Але недовго. Незабаром почалися ігри, пролунав сміх. Блюзнірство? Гуцули так не вважають, бо смерть не може перемогти життя. Життя продовжується — такий смисл цих ігор при покійнику.

Змальовуючи картини життя і побуту гуцулів, М. Коцюбинський знаходить в їх світосприйманні, житті такі риси, що мали значення для всіх людей, для осмислення найважливіших філософських категорій — життя і смерті. Сама вічність проглядає однією з численних своїх сторін у повісті "Тіні забутих предків", закликаючи пам'ятати про смерть і любити, цінувати кожну мить життя.