Улітку 1911 року Коцюбинський, повертаючись із Капрі, де він лікувався, вирішує здійснити давню мрію — відвідати Карпати. Короткі відвідини Криворівні 1910 року ще не дали письменнику достатньо матеріалу для твору. Бажання написати про "незвичайний казковий народ" — гуцулів — не залишає його. Тепер, у липні 1911 р., вдруге прибувши до Криворівні, письменник вивчає життя гуцулів, їхні звичаї, побут, фольклор, записує говірку, назви рослин, проймається духом гірської природи. І кожного разу, коли він надсилає листи з Криворівні, з його вуст зривається слово "казка". Відчуття казковості карпатського життя не полишає письменника. Насамперед його вражають "гори, які вікують у такій тиші, що чують навіть дихання худоби".
Очевидці згадують, що весь час письменник проводив у мандрівках, бував у горах, повертався з полонин із оберемками квітів, верхи на коні виїжджав до ближніх сіл, знайомився з культурою, славою, звичаями гуцулів. Коли селяни висловлювали подив на його допитливість, то відповідав, що хоче написати правду про гуцульське життя й не помилитися ані у значенні слів, ані в назвах рослин.
Михайлу Коцюбинському вдалося створити прекрасний, правдивий і поетичний твір про карпатський край. У його повісті ожила Гуцульщина з її горами, полонинами, потоками, лісами, людьми, їхніми звичаями, віруваннями, повір'ями, що дало підставу одному із критиків сказати: "Цей дикий, співучий гірський край багато хто намагався описати, але ніхто не зробив цього з такою досконалістю, як... М. Коцюбинський".
1912 року письменник ще раз відвідує Криворівню, висловивши мету своїх відвідин Карпат словами: "Хочу набутися". Набутися — тобто натішитися красою природи, спілкуванням із прекрасним, загадковим і таємничим світом Гуцульщини.