Новела "Intermezzo" — "це симфонія звуків і барв"

Один із кращих творів М. Коцюбинського — "Intermezzo" — присвячений ролі митця, суспільний обов'язок якого — бути на передньому краї боротьби народу з соціальною несправедливістю.

Ішов 1908 рік, М. Коцюбинський сумлінно працював у статистичному бюро Чернігівського земства. Багато сил і часу віддавав громадській роботі, "горів" в активному плині подій, завдань, невідкладних справ. Усе це призвело до фізичного і нервового збудження письменника. "Я так запрацювався... я дуже втомлений, і так хочеться мені спочити серед природи! Може б, вдалось мені щось написати серед сільської тиші", — писав М. Коцюбинський до свого щирого друга Є. Чикаленка. І той запросив його в свій маєток у селі Кононівка. Так з'явилася новела "Intermezzo" з присвятою "Кононівським полям".

Хоч і заведено називати цей твір новелою, проте і зміст, і проблематика, і жанрові особливості вказують на те, що "Intermezzo" — це твір дуже багатоплановий. Це водночас і соціально-політична новела, і лірична симфонія, і драма в прозі, і пейзажна акварель. І це не дивно, бо твір писався за тих часів, коли російське самодержавство жорстоко розправлялося з революціонерами, тюрми були переповнені, суди чинили розправи над правдошукачами. М. Коцюбинського гнітить ця жорстока дійсність, бо "...суспільність забита, залякана, втомлена, сидить над розбитим копитом і апатично... дивиться на мур, що стоїть перед нею".

Головний герой новели — ліричний герой, він чимось нагадує нам Михайла Михайловича, але не ототожнюється з ним. Життя втомило митця, "залізна рука міста" тисне на горло, дихати важко. Тому й прагне герой спілкування не з людьми" їхнім кризом, метушнею і гамором, а з природою, безмежжям степу, "симфонією поля".

За впливом на ліричного героя дійові особи твору можна поділити на дві категорії образів-символів: мінорні та мажорні почуття. Перемагають оптимістичні настрої, наш герой знову "оживає", душа радіє ночі — символу краси, одухотвореності, присутності Бога в усьому. Серце звеселяє жайворонок — символ натхнення, зозуля — символ надії, а особливо сонце — символ вічності й сили. Перед нами відроджена людина високої, надзвичайно витонченої внутрішньої краси, добре обізнана з різними галузями культури, особливо це відчутно в описах природи: "киплять... срібноволосі вівса"; "пливе блакитними річками льон"; "біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл". Ця неземна краса, освітлена сонцем, створює колоритний настрій в душі, торкає найпотаємніші струни, що звучать, "як співуча арфа".

Головний герой уже готовий до "зустрічі" з буденним життям, яке вирує навкруги. Зцілення настало з моменту зустрічі митця зі "звичайним мужиком", він повертається у світ людей: "...Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає..." Ці рядки не тільки конкретизують життєвий ідеал ліричного героя, його життєве кредо, а й з'ясовують позицію автора новели: він має бути активним борцем за правду та справедливість.