Прикмети душі української (за п'єсою І. Котляревського "Наталка Полтавка")

П'єса "Наталка Полтавка" народилася із любові її автора до театру. Іван Котляревський не лише в душі був актором, він чудово грав комічні ролі у п'єсах, які ставилися в будинку полтавського генерал-губернатора. За природний хист Котляревського 1816 року призначили головним директором Полтавського театру. А через два роки на сцені театру з'явився актор Щепкін, котрий на той час був кріпосним актором харківської трупи Штейна. Саме на час роботи видатного актора в Полтаві Іван Котляревський написав два драматичних твори — "Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник". П'єси були настільки вдалими, що й пізніше Щепкін продовжував грати ролі у виставах Котляревського уже на сценах російських театрів.

Іван Котляревський був істинним патріотом — і не лише тому, що писав свої твори народною українською мовою, започаткувавши нову добу в історії української літератури, а ще й тому, що безмежно любив усе українське. Він із щирою прихильністю і ніжним теплом, з тонким розумінням народної душі ставився до побуту українського народу. "Наталка Полтавка" стала гідною відповіддю на недолугу оперету російського письменника князя Шаховського "Козак-стихотворець", яка спотворювала український народний побут і навіть глумилася з нього.

Сюжет п'єси "Наталка Полтавка" простий, не обтяжений великою кількістю інтриг, можливо, надміру сентиментальний. Полтавська дівчина Наталка кохає Петра, бідного наймита, що пішов з Полтави на заробітки. її мати, вдова Терпелиха, втомилася від убогості й злиднів. Вона щиро бажає щастя своїй єдиній доньці. Вона любить і поважає Петра за вихованість і працьовитість. Але ж він пішов невідомо куди, а тут до Наталки сватається грамотний і заможний чоловік — возний. Наталка кохає лише Петра і відкрито про це говорить возному. Але він, зачарований дівочою вродою, щирістю і доброчесністю, на це не зважає. Мати переконує дочку дати згоду сватам, і Наталка погоджується. Саме тоді у Полтаві з'являється Петро. Він почув новину і дуже засмутився. Наталка й собі, дізнавшись про повернення Петра, просить матір відмінити весілля. Але Терпелиха проти: так все добре складалося, і звідки взявся той колишній наймит. Петро у свою чергу продемонстрував зразок вихованості і шляхетності. Він готовий відступитися від коханої дівчини, якщо мати не схвалює їхнього шлюбу. Зароблені гроші він віддає Наталці, щоб їй ніколи в житті возний не докоряв бідністю. Цей учинок юнака настільки приголомшив возного, що він сам попросив Терпелиху благословити Петра і Наталку: "Благослови дітей своїх щастям і здоров'ям. Я одказуюсь от Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственноє владініє з тим, щоб зробив її благополучною". Тепер уже всі захоплені вчинком возного. Микола — товариш Петра — виголошує: "От такові-то наші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хватається".

Образ возного виписаний з легким гумором. Він трохи відбився від народного ґрунту зовнішньою поведінкою та штучною мовою. Однак у глибині душі він зберігає головні риси української вдачі. Та найбільшою прикметою "Наталки Полтавки" є сентименталізм, який на ту пору був модним напрямом у західноєвропейській та російській літературах. Він вимагав від письменника особливого підходу до висвітлення почуттів своїх героїв, а також до сили та глибини почувань. На щастя, сентименталізм Котляревського природній, не надуманий і випливає з характеру та вдачі української душі. Навіть ідеалізація його героїв не виходить за межі дійсної можливості. Це саме той яскравий приклад в літературі, коли образи, створені автором, свідчать про те, що Котляревський — не лише письменник з літературним талантом, а й людини з гарною, шляхетною вдачею. Оцінив Котляревського як письменника і людину Т. Шевченко. У поемі "На вічну пам'ять Котляревському" він звертається до нього словами "праведная душе", визнає велике значення його творчості й запевняє: "Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди, поки сонце з неба сяє, тебе не забудуть".