Народознавство у поемі І. Котляревського "Енеїда"

"Енеїда" І. Котляревського — прекрасна і безсмертна перлина української літератури. Письменник не пішов сліпо за Вергілієм, а лише взяв канву з його твору, створивши на її основі цілком оригінальну поему. І. Котляревський у своїй поемі славить українське козацтво, підкреслює його героїзм і відданість всенародній справі, показує життя різних верств українського суспільства II половини XVIII століття. "Поема Котляревського,— писав М. Рильський,— самобутній і глибоко національний твір, де стародавніх троянців і латинян переодягнено в жупани і кобеняки українського козацтва XVIII ст., в каптани й мундири тодішнього чиновництва, у підрясники й ряси "халтурного роду" — духовенство, де широким пензлем змальовано побут тогочасного панства, що замінило собою Вергілієвих олімпійців". Крім прекрасних картин народного одягу, у поемі згадується безліч страв, ігор, танців, звичаїв, обрядів та вірувань.

Зі сторінок "Енеїди" віє духом козацької вольниці. І. Котляревський кілька разів використовує слова козак: "Еней був парубок моторний і хлопець хоть куди козак", "вам треба перше придивитись, який то єсть Еней козак". Неодноразово згадується Запорізька Січ: "Здається, був ти не брехливий, таким тебе зна наша Січ". Автор подає у творі і опис козацького війська, і називає козацькі полки, і згадує гетьманів, і вкладає в уста троянців козацьку пісню, і перелічує різні види зброї, а саме: фузій, флінта, булдимок, яничарка, ратища, гаківниця, палаші, келеп. В образах троянців І. Котляревський змалював українських козаків-запорожців, які вміють тримати в руках зброю і постояти за честь вітчизни, а ще люблять погуляти, розважитися і добре поїсти. Які ж страви їдять троянці? Ось яким був обід після бурі на морі:

Тут з салом галушки лепали,

Лемішку і куліш глитали

І брагу кухликом тягали...

У Дідони столи для гостей були накриті вже багатше: тут бачимо свинячу. голову до хріну, локшину, індик з підливою, куліш і кашу, лемішку, зубці, путрю, квашу, медовий шулик. А пили слив'янку, мед, пиво, брагу, сирівець,— горілку просту і калганку, сивуху. Дослідники творчості І. Котляревського встановили, що в "Енеїді" більше згадано українських страв і напоїв, ніж у книзі М. Маркевича "Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян", виданій у 1860 році.

Є у творі і згадки про речі хатнього та господарського вжитку: у Дідони троянці їдять із полив'яних мисок і кленових тарілок, І. Котляревський — знавець етнографії. Він подає відомості про національне вбрання українців: жіноче і чоловіче, селянське і панське, буденне і святкове. Юнона, збираючись їхати до Сола, "сховала під кибалку мичку", "взяла шнурівку і спідницю". А Венера, відправляючись до Зевса, "взяла очіпок грезетовий і кунтуш з усами люстровими". На Дідоні бачимо: "...кораблик бархатовий, спідницю і корсет шовковий", запаску, червоні чоботи, хустку з вибійки.

У поемі можна знайти відомості і про українські народні інструменти та танці. Наприклад, иа бенкеті у Дідони:

Бандура горлиці бринчала,

Сопілка зуба затинала,

А дудка грала по балках;

Санжарівки на скрипці грали,

Кругом дівчата танцювали

В дробушках, в чоботях, в свитках.

А скільки ігор згадує автор у своєму творі: грали в свинки і панаса, журавля і хрещика, горюдуба і тісної баби, ворона і паці, жгута і хлюста. І. Котляревський показав себе прекрасним знавцем народних обрядів заклинання, лікування та чаклування. "Енеїда" — етнографічна енциклопедія, за якою можна вивчати народне життя того часу, бо є тут докладні описи вечорниць, поминок і похорону, ворожіння.

Отже, бачимо, що поема "Енеїда" — цілком самостійний твір, який досить повно і різнобічно показує життя в Україні другої половини XVIII століття.