"Ця дівчина не просто так, Маруся" (3 варіант)

Якщо зазирнути в сиву давнину, то ми побачимо, яку величезну роль відігравав образ жінки у прадавніх слов'ян, що поклонялися їй, як богині. Ще в часи Давньої Русі на світовому небосхилі з'явитеся зоря — мужня, справедлива, мудра княгиня Ольга. Все своє життя вона присвятила виведенню Русі на світову арену. Через кілька століть прекрасна й весела Роксолана продовжила її справу, хоч і за межами України. Хуррем подарувала Батьківщині п'ятдесят вільних років, коли Україна могла повноцінно розвиватися і квітнути. Минуло сто років, і щедра на таланти українська земля зростила ще одну перлину — талановиту від Бога, неповторну Марусю Чурай, пісні якої і сьогодні живуть у серцях українських людей. Життя і вдача цих жінок постійно привертають увагу істориків і митців, про них написано чимало досліджень, розвідок, творів. Тому не дивно, що у XX столітті талановита українська поетеса Ліна Костенко створила прекрасний роман у віршах "Маруся Чурай", у якому торкнулася вічних тем, зокрема теми призначення мистецтва, ролі митця у суспільстві.

Вимальовуючи образ Марусі Чурай, Ліна Костенко прагнула дотримуватися історичної правди. В образі головної героїні поетеса розкрила моральну красу українського народу, найкращі риси характеру українських жінок. Але Маруся — це не просто дівчина, вона виступає у творі символом України, символом невмирущості співучої народної душі, поетичним українським єством. Саме так сприймає її Іван Іскра: "Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа!". Він вважає, що її голос є загальнонаціональним набутком, і що "людей такого рідкісного дару треба берегти". На суді він з докором звертається до своїх співвітчизників, пояснюючи патріотичне значення Марусиних пісень:

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і її пісні.

Перед силою її пісень схиляло голови усе козацтво України:

Її пісні — як перло многоцінне,

Як дивен скарб серед земних марнот...

Пісні, які складала Маруся Чурай, не тільки врятували їй життя, а й продовжили його у вічність. Головна перевага її пісень у тому, що вони життєво необхідні людям, які звикли жити разом з піснею, сумувати і радіти, співаючи:

Коли в похід виходила батава, —

Її піснями плакала Полтава.

Маруся Чурай у романі Ліни Костенко уособлює багатство уяви і пісенний талант українського народу, її образ органічно зливається з образом України. Постать реальної дівчини з народу, талановитої і морально прекрасної, виростає до символу співучої народної душі, народної пісні, думи.