Трагедія особистості у п'єсі І. Карленка-Карого "Сава Чалий"

Шкільний твір

Читачі упродовж багатьох десятиліть захоплювалися п'єсами І. Карпенка-Карого та вершиною драматичної творчості письменника, всієї української літератури, як зазначав І. Франко, стала історична трагедія "Сава Чалий".

Складною була сценічна історія п'єси. Написав її автор 1893 року, але дозволу на постановку не було, бо цензура вважала твір наскрізь пронизаним українськими патріотичними почуттями. Та головне управління у справах преси оцінило драму по-своєму, її поставили 1900 року в Києві. Роль Сави Чалого грав М. Садовський, Гната Голого — П. Саксаганський, а роль Потоцького виконував сам І. Карпенко-Карий. Усі корифеї української театральної сцени були задіяні у п'єсі, це мало великий резонанс у тодішніх мистецьких колах.

Пишучи цю драму, І. Карпенко-Карий порушує низку важливих проблем морально-етичного плану. Перша з них — проблема відступництва і зради, друга — компромісне розв'язання протиріччя між інтересами українців і поляків-гнобителів. Це протистояння було цілком непримириме й безперспективне. Існувала ще одна проблема — утвердження праведності гайдамацької боротьби як національно-визвольного руху за відновлення суверенності України.

Яку ж роль відіграє образ Сави Чалого у розв'язанні цих проблем? Дуже прикро, але головний герой обирає шлях зрадника національних інтересів свого народу. Він пропонує безкровне, компромісне розв'язання міжнаціонального конфлікту. Авторитет ватажка настільки великий; що гайдамаки на початку погоджуються з ним. З цього моменту починається процес морального переродження Сави. Слова про добро для народу, його мир і спокій поєднуються у зрадника зі спалахами люті: він навіть церкву спалив, що було найбільшим гріхом. Ставши відкритим ворогом, мучителем рідного народу, відчувається роздвоєність у його думках та вчинках. Чалий, з одного боку, розуміє, що його страшна помилка призвела до десятків злочинів. У його свідомості настирливо бореться думка про повернення до гайдамацького товариства, щоб кров'ю змити гріхи. А з іншого боку, він усвідомлює, що вороття бути не може.

Людина, яка перекреслила своє добре ім'я зрадою народних інтересів, лихими вчинками — покарана навіки. Ні діти, ні внуки, ні правнуки не зможуть пишатися таким предком. Це трагедія цілого роду і навіть народу. Недарма Гнат Голий каже про них: "Найшовся б інший Сава! Багато зрадників настало, що за панські ласощі й принади свій кидають народ і віру..."

Так, усе кинув Сава Чалий заради маєтків і шляхетства, тому й перейшов на службу до магната Потоцького.

У драмі відображено страшні, трагічні сторінки нашої історії, тому їх слід завжди пам'ятати, особливо сьогодні, коли Україна стала незалежною і будує свою державу. Тільки подолання особистого егоїзму, роздвоєності у словах і справах, вірність народним інтересам, мир і злагода в суспільстві між ватажком і масами можуть дати щастя нашому народові, впевненість у майбутньому.