Творча індивідуальність письменника (Микола Зеров)

Творча індивідуальність письменника (Микола Зеров)

Спадщина Розстріляного Відродження — то важлива і цікава сторінка нашої культури. 1937-1938 роки стали чорними роками в історії української літератури. Розпрощались з життям талановиті, віддані своєму народові люди. Замовкла поетична пісня М. Хвильового, С. Плужника, М.Вороного, М.Зерова, інших. Пісня обірвана, та звучатиме вона ще багато років, даруючи насолоду, чаруючи серця читачів.

Микола Зеров — представник українського неокласицизму. Визначний перекладач, літературознавець, він мав високорозвинений естетичний смак, багату ерудицію, тонкий розум і неабиякий поетичний хист. Він бачив культурно-історичну пісню українського відродження у тому, щоб переймати і розвивати кращі зразки європейської культури.

Класична пластика, і контур строгий,

І логіки залізна течія —

Оце твоя, поезіє, дорога.

Леконт де Міль, Жозе Ередія,

Парнаських зір незахідне сузір'я

Зведуть тебе на справжні верхогір'я.

Микола Зеров майстерно володів поетичною формою сонету, хоч будучи людиною сором'язливою, зауважував, що його віршам притаманна синтаксична одноманітність, обмеженість лексики. По-моєму, в поезії М. Зерова довершеність і зрілість думки знайшла відповідну форму. Вона відточена, як діамант найвищої проби. Його ім'я з повним правом можна поставити поряд з великими майстрами сонету: Гете, Шекспіра, Рильського. Він був надто вимогливим як до інших, так і до себе. Нещадно таврував неуцтво, примітивізм, був лицарем справжньої культури, підтримував прогресивні, цікаві творчі пошуки талановитої молоді. До останньої хвилини життя служив своїй Музі.

1935 року, висланий до концтабору на Соловки, втративши єдиного сина, свободу, продовжував писати сонети і далі працював над перекладом Вергілієвої "Енеїди".

Поета хвилювали теми, сюжети світової літератури. Сонети "Олександрія", "Аргонавти", "Чистий четвер", "Обри" ознайомлюють нас зі сторінками грецької, єврейської, готської культур. Та з не меншим трепетом він звертається і до сторінок слов'янської історії: "Князь Ігор", "Сон Святослава", "Куліш". Читаєш і мимоволі думаєш, що це не тільки про згорьованого Святослава, а й про свою чорну долю пише поет. До речі, епітет чорний лише двічі використано у цій поезії.

Я бачив сон. Важенних перел град

На груди сипали мені, старому,

Вдягали в довгу чорну паполому,

Давали пити не вино, а чад

.......

Ніч місячна кругом, така студена,

Антена гнеться, як струнке стебло,

І чорний день дзвонить в стремена.

Офіційна цензура, органи влади постійно не давали спокою цій талановитій, незалежній людині. Та його поезії далекі від політичних проблем. Замість того в них постають "замріяний золотоглавий Київ", "біліють вежі, золотом густим горять хрести Чернігова". Він свято вірить в те, що

Живе життя, і силу ще таїть

Оця гора зелена і дрімлива,

Ця золотом цвяхована блакить.