Олександр Довженко — самобутній новатор у кіномистецтві і в літературі — є визначним явищем в історії української літератури.
Будучи водночас і режисером, і письменником, він мав серце полум'яного патріота своєї землі.
Олександр Довженко робив для газети шаржі, карикатури, малював, але це вже його не задовольняло. Почав думати про "молоде мистецтво" — кіно. І так, як від природи він був сатириком, дивлячись фільми, подумки вказував на недоліки режисера у певних сценах.
І ось червень 1926 року, на Одеській кінофабриці режисер Довженко ставить першу короткометражну комедію "Вася — реформатор", потім "Ягідки кохання". У них молодий кіномитець показує кумедні пригоди.
Через рік виходить новий серйозніший фільм "Сумка дипкур'єра", у якому автор розповідає про героїчний подвиг радянського дипломата.
Після виходу на екран фільму "Звенигора" Довженко одразу став відомим на весь світ. Він чарував усіх режисерською фантазією, вмінням поєднати реальність і фантастику, епос і побут.
А далі з'являються "Арсенал" (про січневе повстання київських арсенальців проти буржуазії), "Земля" (шедевр світового кіно про вселюдські проблеми: земля і людина, людина і смерть, кохання), "Щорс і "Тарас Бульба" (змалювання історичних постатей у нерозривному зв'язку з народом).
Після війни створює кіноповісті "Україна в огні" та "Повість полум'яних літ", яких подає факти нечуваного героїзму радянських воїнів.
Кольоровий фільм "Мічурін" схвилював глядача, бо автор показав подвижницьке життя великого науковця.
Шедевром О. Довженко є "Поема про море", бо в нього він вклав "останні свої сили у величне діло, аби прославити народ свій у праці і в серцях інших народів, і в наступних часах у його безсмерті".
На жаль, не все написане він зміг поставити, але його дружна Юлія Сонцева зробила це після смерті видатного кіномитця.
Олександр Довженко — справжній творець, який показував прекрасні національні риси.