Щастя людей, їхня краса у труді (за кіноповістю О. Довженка "Зачарована Десна")

Поезію чарівного дитинства творить О. Довженко у своїй кіноповісті "Зачарована Десна". Головні герої — звичайні люди, які знайшли своє щастя у праці на рідній землі-годувальниці. Серед розкішної природи Наддеснянщини живуть ці мудрі, талановиті люди. Вони дійсно щасливі, кожен по-своєму. Наприклад, щастя матері Сашка у праці біля землі, для неї немає більшої радості, як бачити, що із землі "вилізає всяка рослиночка", щастя батька — у любові до своїх дітей, до рідного краю, до природи, до праці. Щастя діда Семена — у потаємному зв'язку з природою, з кіньми, телятами, травою, старою грушею, бо він розмовляє з усім живим, що "росло і рухалось навколо". Щастя прабаби Марусини — у прокльонах, вона могла по три дні не їсти, але без цих прокльонів не минало й години. "Вони лились з її вуст невпинним потоком, як вірші з натхненного поета... У неї тоді блищали очі й червоніли щоки. Це була творчість її палкої, темної, престарілої душі".

Ось у такому середовищі зростав маленький Сашко, живучи в органічній єдності зі своєю родиною та природою Десни. О.Довженко називає її "далекою красою", він ніколи не забував її "м'яку, веселу, сиву воду..." У співжитті з таким світом люди багатшали душею, чистішали помислами. Для них найголовнішою була гармонія цих двох світів, єднання праці й заслуженого відпочинку. "Приклепаємо косу, та поїдемо на сінокіс на Десну, та накосимо сіна, та наловимо риби, та наваримо каші..." Так говорив прадід Тарас малому Сашкові, коли той починав чогось вередувати та плакати. Як бачимо, прості істини, але такі важливі для справжніх українців, які з молоком матері ввібрали ці життєві принципи.

"Зачарована Десна" — це перші кроки пізнання життя, "перші радощі і вболівання, і чари перших захоплень дитячих..." Все частіше ці спогади переростають у авторські роздуми вже дорослого кіномитця. Він замислюється над "тяжкими кайданами неписьменності і несвободи" своїх батьків, односельців, простих українських селян. Для О. Довженка дуже важливим залишається розуміння, що багатство їхніх душ, моральне здоров'я, внутрішня культура думок і почуттів, їхня вроджена готовність до "найвищого і тонкого" — ось що є рушійною силою української ментальності. Безумовно, герої твору "Зачарована Десна" належать до різних поколінь, але всіх їх об'єднує здатність бачити навколо себе прекрасне, відчувати необхідність віддавати свою працю землі, а добро — людям.

Згадаймо епізод, коли батько Сашка натхненно рятує людей під час повені: "Ми гребли з усіх сил під мудрим керівництвом нашого батька... Батько сидів на кормі веселий і дужий. Він почував себе1 спасителем утопаючих, героєм-мореплавателем..." Так О.Довженко пише про звичайний епізод із далекого дитинства, але який пафос, яке піднесення. Батько — зразок для сина, він чудовий у своїх душевних пориваннях до інших людей. Не можна не згадати картини щедрого літа, сінокосу на Десні, які виписані надзвичайно виразно, з найтоншими відтінками барв. "Пахне в'ялою травою, квітами. А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс — все блищить і сяє на сонці..." Опис такий, що за ним живописець може створити картину. Картини сіножаті, нічного зоряного неба, різнотрав'я пройняті трепетною закоханістю письменника в рідний край, у його красу. Недаремно О. Довженко запише у своєму "Щоденнику": "Якщо вибирати між красою і правдою, я вибираю красу. У ній більше глибокої істини, ніж у одній лише голій правді. Істинне тільки те, що прекрасне..."

Дивно й жалісно часом думати, що щастя дуже мінливе, що так багато краси марно проходить повз нас. Дуже не хочеться втрачати надію, бо щастя й краса — це найголовніший шлях пізнання нас самих. І нехай вони спалахують різнокольоровими барвами, щоб ці дві окраси нашого життя ніколи не зникали, а навпаки виблискували всіма яскравими кольорами.