Від Сосниці, від чарівної Десни починалася дорога Олександра Довженка до планети, до людини, про яку він так натхненно думав, для якої так самовіддано творив. Саме в змалюванні людей, дорогих і рідних із дитинства, що вчили та виховували його, наставляли на правильний життєвий шлях, відобразилися велич та широчінь Довженкової душі, що в повній мірі розкрилися в кіноповісті "Зачарована Десна", яку по праву можна назвати гімном красі й духовній насназі людини.
У "Зачарованій Десні" письменник подав народне розуміння прекрасного. Для його земляків найвищим критерієм краси є чесна праця, тому всі люди праці для автора величні і прекрасні в своєму трудовому таланті. Пізніше в "Поемі про море" Довженко напише: "Найсвітліша краса людини в труді".
Олександр Довженко вводить читачів свого твору в світ розкішної природи, серед якої живуть близькі йому люди — працьовиті, мудрі, талановиті. Мимоволі милуєшся героями повісті. Сашкова мати — це жінка надзвичайної працьовитості. Вона нічого в світі так не любила, як "саджати що-небудь у землю, щоб проізростало". Нелегка випала їй доля, та знаходила вона насолоду в праці.
Батько... Великий трудівник і мудрець. Неписьменний, але водночас — людина з прекрасною душею, що сповнена мудрістю віків. Він любить жарти, влучне слово, зневажає владу і царя, насміхається над попом і з радістю допомагає людям. Автор підносить образ батька до вселюдського ідеалу, до рівня античного героя, з якого можна писати і богів, і лицарів, і великих учених.
- "Зачарована Десна" (повний текст)
- "Зачарована Десна" (скорочено)
- "Зачарована Десна" (аналіз)
- Як досягається сповідально-поетична стильова тональність кіноповісті О. Довженка "Зачарована Десна"?
У повісті створено й інші незабутні образи: сварлива прабаба Марусина, в устах якої прокльони ставали піснями. Мудрою і духовно багатою людиною змальований дід Семен. А який він лагідний, працьовитий, добрий! Западає в душу образ дядька Самійла, який умів орудувати "косою, як добрий маляр пензлем".
Уособленням народної мудрості й душевної щедрості виступає прадід Тарас. Саме він першим почав розкривати перед Сашком таємниці природи, її неповторну красу. Дідусеві великі натруджені руки нікому не заподіяли зла, знали тільки труд, щедроти і добро. І дід Семен, і прадід Тарас змальовані Довженком з особливою задушевністю. Ці мудрі діди — то, мабуть, міць духу народного, людська величавість.
Кого б не змальовував Олександр Довженко, завжди відчуваються і теплота, і гордість, і любов людини до свого роду. Характерно, що автор, змальовуючи своїх героїв, не ідеалізує їх, але завжди відчувається його особливе ставлення до людини праці.
Коротке наше життя, скільки всього залишається незробленим! Олександр Довженко, щоб якось віддати хоч соту частку належного своїм рідним, які вже ніколи не повернуться на цей грішний світ, пише про них з такою любов'ю, що рядки під його пером створюють урочистий гімн, який вічно буде прославляти людину, її моральну красу й духовну велич.