Благословенна будь, моя Десно (за кіноповістю Олександра Довженка "Зачарована Десна")

"Благословенна будь, моя Десно" (за кіноповістю Олександра Довженка "Зачарована Десна")

Кіноповість "Зачарована Десна" сповнена глибоких роздумів прожиття дореволюційного українського села. Це літопис відкриття селянським хлопчиком широкого світу — від пізнання становища людини з фантастичної лубочної картини страшного божого суду, що "мати купила за курку на ярмарку", до свідомого розуміння суду людського, де Сашко вперше знайомиться з трагічними і смішними прикрощами життя. В його дитячу свідомість ще не вплітається поняття про дрібновласницьку стихію, людські стосунки.

У полоні дитячих мрій автор відкриває завісу про перші печалі й радощі білоголового хлопчика. Тут і боязкість гадюки у гущавині смородини та бузини, прийняття "першого гріха" від бабусі Марусини за вирвану моркву, по-дитячому наївне розуміння картини божого суду, "що на неї боявся дивитись навіть домашній собака Пірат", бесіди з дідом-"чорнокнижником" про казкові нетри старовини та інше. Якраз звідси і починається розуміння хлопчиком сутності людського буття з його "приємним і неприємним".

Письменник неповторно передає реальний світ мрій сільського хлопчика, якому "приємно" в дитинстві обнімати лоша, бродити по теплих калюжах після дощу, спати в човні під час весняної повені, а "неприємно" слухати прокльони прудкої прабабусі, сварку п'яного батька в сім'ї, ходити босому по стерні тощо.

Ці "незабутні чари дитинства" залишилися назавжди в уяві письменника-життєлюба.

З поетичною силою і пафосом оспівує письменник людей праці — величних і прекрасних у своєму трудовому таланті, у своїй моральній чистоті. Це "малесенька і прудка" прабаба Марусина, в устах якої навіть прокльони перетворюються на чарівні пісні, мати, яка любила "саджати що-небудь у землю, щоб проізростало". Батько для Олександра Довженка — ідеал трудівника землі.

Уособленням народної мудрості виступає в повісті дід Семен — лагідний, працьовитий, залюблений у влучне слово, такий собі народний філософ, що "прожив під сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись у холодок".

Усі ці образи трударів і філософів несуть в собі думку про невичерпність і життєдайність народного джерела, про безсмертя народу.

Своєрідним символом, рікою життя проходить через повість образ зачарованої Десни. Не можна без хвилювання читати Довженків апофеоз рідній річці: "Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя..."

Але не можна не сказати про суть людської "помилки" у споглядальному роздумові про "цілющу криницю минулих вражень". У Довженка це не просте замилування сивизною минулих часів, а гаряча любов "до незабутніх чар дитинства", до людини-трудівника, до національних традицій великого народу, до рідної землі.

З докором говорить письменник на адресу деяких сучасних "дачників", що забувають і зневажають землю, на якій народилися й виросли, не цінують хліборобської праці. Село їх цікавить лише з екзотичного погляду.

Отже, дитинство Довженка насичене і житейськими трагедіями, і веселими пригодами, і колоритними ситуаціями, в яких проявлялись найрізноманітніші грані української вдачі.

Бачене, почуте, пережите у дитинстві пройшло майже крізь усі довженківські фільми і врешті дістали найповніше втілення у кіноповісті "Зачарована Десна".

У ній на першому плані виступає Сашко , з його дитячими враженнями і з високими епічними медитаціями автора, на другому — наддеснянські селяни-хлібороби, чарівна річка Десна... А всі вони разом становлять узагальнений образ народу-трудівника на фоні розкішної і багатої природи.