Прочитала поему. Задумалася. На душі нелегко. Сумно, боляче, тривожно...
У "Роздумах під час відкритого чорнобильського суду" читаю: "...У зв'язку з аварією в Чорнобилі різко піднялася гіркота і розчарування наукою..."
Сиділи, думали, міркували. Працювали до ранку. Створили станцію і атом. І раптом така трагедія. Хто винен? Фізик, енергетик, учений, політик?!
Фізик розуміє:
— Вона мені не простить...
Не простить... Чорнобильська Мадонна...
А на тебе, вчений, звернений погляд тисяч дітей, матерів, батьків, сестер, братів.
Її погляд ти чуєш, учений,
Тож тікай, лиш подумай куди?!
Її погляд на тебе вогненний
Його лазером ти відведи!
Ось чому розчарування наукою. А наслідки трагедії? Жінки не народили дітей. Жінки народили покалічених дітей.
Ти боса йшла, ти, сива Катерина...
Сахалися од тебе — що таке?
Бо ляльку ти з лахміття спеленала.
"Хрещатицька мадонна"
І збожеволіла.
Хлопці померли молодими:
Лава вулканна нестерпного бітуму.
Бурхає полум'я. Валує дим.
І рвуться слова без жодного відома: —
Коли помирати, то вже молодим!
І знову гіркота і розчарування наукою:
За мудрість всесвітніх дурних академій
Платим безсмертям — життям молодим.
"Ода молодості"
Заплатили життям люди. Заплатила і природа:
Тополі іржаві, як мітли,
Скрушно небо метуть головами.
...сосни, дощами спалені,
Лізуть в очі лихою іржею...
"Баба в целофані — наша мати"
І ліс рудий, і в криницях вже немає чистої води, тому вони в целофанових капшуках, а колодязі всі затушковані. ("Запитання без відповіді")
Такі наслідки. А ще соромно і страшно, бо обдурювали людей, говорячи:
Вчені кажуть по телевізору,
Що вони (радіонукліди) мінімальні.
Ще раз вченим повіримо.
Але всі, хто там працював, просять:
Прошу єдине —
Бодай не брешіть!
А хто відповість за все це?!
В нас — Безіменність. Всіх вона поїсть.
Та ще й закусить нами з іменами...
Так "хто ж там за ширмою в кутку?" Той, хто зорить з висоти і науки длань над нами простирає, чи той, хто зорить з висоти і длань керівну над нами простирає? Але і той, і інший "Од радіації Пілат вмиває руки..." ("Роздуми під час відкритого чорнобильського суду...")
Понад 15 років минуло з дня чорнобильської трагедії. Але і сьогодні
Вона дивиться, дивиться в душу,
Вона палить очима до дна.
Хворі чоловіки, хворі жінки і діти. До цього часу хворіє земля. Хворіє і Україна, і Білорусія, і Росія, частково Швейцарія і Скандинавія.
Несе сива чорнобильська мати Цю планету... Це хворе дитя!..
Українська мадонна XX століття
(за поемою Івана Драча "Чорнобильська мадонна")
Друга неділя травня — це День матері. Мати — найблагородніша, найсвятіша, наймиліша, Берегиня родинного тепла. А поруч з тобою невід'ємна твоя частинка — дитя. Воно пригорнулося до твоїх грудей і спокійно заснуло. І пригадуються слова Т. Шевченка:
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Хай у світі будуть тільки такі чудові картини. І не буде таких:
У юрмищі хрещатицького дня
Ти боса йшла, ти, сива Катерина.
І несла з лахміття ляльку, бо збожеволіла.
А груди чом так спалено розпухли?
А губи чом запалені в вавках...
Який напій ти в квітень той пила,
Коли, заквітла сином, ти ходила...
"Хрещатицька мадонна"
Станція і атом. Вигадали. Сивіли так, що аж світились голови, лисіли. Йшли твердо і обачно. Багаті були на нелюдські дива.
Зробимо, мамо, тут станцію чисту, Місто зведем, де полин та буркун.
І звели на ноги Чорнобильську АЕС...
Не дітись, не дітись мені од вогню!..
Куди не йду я, мов кінь вороний,
Мене здоганяє сам хрест вогняний.
Пекучий, палаючий — на всі небеса,
І падає з нього вогненна роса...
"Материнська пісня з чоловічої душі"
Тополі іржаві, сосни, дощами спалені, листки іржаво ридають, ліс рудий, "всі колодязі затушковані", "всі криниці в целофанових капшуках".
"...У зв'язку з аварією в Чорнобилі різко піднялася гіркота і розчарування наукою..." (Ю. Щербак. "Чорнобиль").
Але ось фізик прибіг...
Шепоче він болісно:
— Вона мені не простить...
Не простить... Чорнобильська Мадонна...
"Фізики і лірики"
Мстити, простити... Що сказати? Минуло понад 15 років з дня тієї трагедії, але і до цього часу наші матері, батьки не дихають — ридають. І тому я хочу зупинитись на розділах, де йде мова про матерів.
Не чіпайте мене,
Я — трактористка...
Кожен день вона працює, ковтаючи пилюку з чорнобильськими радіонуклідами. Вона не просить у свою герметизовану кабіну телевізора, кондиціонера. А просить одне, знаючи, що радіонукліди не мінімальні:
Прошу єдине — Бодай не брешіть.
"Трактористка"
А ось мати, яка намагається вирвати свого сина з пекельного вогню:
Лиш я намагаюсь вирвати сина,
Де мучить його вогняна хуртовина,
Я прагну до нього — він прагне до мене,
І котиться німбом те коло вогненне...
...Зона. У зону привозять на роботу. І тут немає нікого-нікого. Але кожного разу з'являється слід: і на пісочку, і на снігу, і на льоду. Чий він? І куди веде? Може, це слід матері солдата, пожежника, генерала, енергетика...
Може, мати йшла в саркофаг
До Валерія Ходемчука?
"Солдатська мадонна"
Вона йшла до сина, до своєї криниці, до свого кота й до корови, до того місця, де прожила все своє життя, до дитяти...
І знов стара до хати Чимдуж чимчикувала.
Таким матерям не збагнути того, що у декого з наших дітей мародерство набрало форми вишуканої, інтелектуальної: шукають предмети старовини, найчастіше — ікони.
Щось сунуло вже до хати, Ліхтарем її шматувало, Матір Божу стало здіймати, Скриню стару одчинило, Сорочку взяло з поликами...
"Мати і "христопродавці"
Цій чесній бабусі, матері, у якої випала коса, коли схопив її онук-мародер, не збагнути, що можна нажитись на біді. Адже в зону вона повернулась тому, що це її рідна земля. На ній вона і помре. Така вона мати. "Христопродавцям" цього не збагнути.
Цей вірш перегукується з іншим — "Сучасна сковородистка". Виселок, у якому п'ять хаток. Четверо без скла, а п'ята ще жива. У цій п'ятій — бабуся. Все приготувала для смерті: труну, свічки, могилу. Хліб, самогон, щоб потім пом'янули. І тільки чекає на тих, хто б її поховав на рідній землі.
Сховаєте мене,
Відразу ж пом'яніть...
...Дай ще води ковтну,
Ковточок ще, ковток.
Мало слів. А як тяжко на душі.
"Який напій ти в квітень той пила?" — знову ставиш собі запитання. Тому-то, на мою думку, 26 квітня усі разом повинні вшановувати і матір-неньку, і матір-землю, що пройшла через пекельні муки.
Сіль пізнання — це плід каяття...
Несе сива чорнобильська мати
Цю планету... Це хворе дитя!..