Мені було дуже важко читати це оповідання. Та я знаю приклади жорстокого ставлення до домашніх тварин — що вже казати про диких. Усі закликають бути добрими, та тільки від закликів до добрих справ — дуже далеко. Якби люди думали не про наживу, а про те, що треба бути добрими, то історія з лосем мала б зовсім інший розвиток. Наприклад, діти допомогли б лосеві, а в цей час до дітей підійшов би добрий чоловік, який підказав би, як правильно й доцільно повестися, щоб порятувати тварину. Вдячний лось, напевне, подивився б на своїх рятівників лагідним поглядом і подався б до лісу, до вільного життя. Та, на превеликий жаль, дядьків Шпичаків не меншає з року в рік.
Для когось полювання залишається улюбленою забавою, а не потребою життя, як це колись було для наших предків. Усе ще не перевелися різні мисливські товариства, що дозволяють убивати нещасних тварин.
Я вважаю, що діти набули сумного досвіду, що знадобиться їм у майбутньому, а саме: добрі вчинки треба відстоювати настільки, настільки вистачає сил, і не довіряти лицемірним запевненням деяких непорядних дорослих.