Твори Євгена Гуцала правдиво і щиро розповідають про випадки з життя.
В оповіданні "Лось" автор розповідає про старого звіра, який жив у заповіднику. Він оселився тут вже давно, прийшов з тайги, звик до людей. Одного разу звір прийшов на водопій і провалився в ополонку. Він намагався вискочити, але у нього нічого не виходило. У лося в душі виникло відчуття вірної загибелі. Таке відчуття у нього вже було, коли його переслідувала зграя вовків. Тоді лось наскочив на мисливців, які його врятували: його пропустили і стріляли по вовчій зграї. Коли звір стояв в річці і набирався сили для того, щоб спробувати ще визволитись з ополонки, до річки прийшли хлопчики. Вони сокирою прорубали прохід через лід. Хлопці не думали про свою безпеку, вони прийшли на допомогу тому, хто її потребував в цю хвилину. І вони врятували лося. Аж самі здивувались, коли побачили, який він великий. А в цей час рідний дядько хлопчиків Шпичак спостерігав з кущів, як гине тварина, як намагається врятуватись. Він тільки посміювався, дивлячись на марні спроби лося. Йому не вірилося, що хлопці його врятують.
Цей чоловік викликає у мене огиду своїм вчинком. Не допоміг сам звіру, не допоміг хлопцям його врятувати та ще й застрелив такого дужого і життєлюбного лося. Дуже добре, що племінники не схожі на дядька. Думаю, з них виростуть справжні люди, готові у будь-який час прийти на допомогу ближньому.