В українську літературу кінця XIX — початку XX століття Б. Грінченко ввійшов як майстер прози. Тематика його оповідань різноманітна. Тут зображено діяльність учителів, життя та інтереси дітей. У деяких оповіданнях проступають мотиви соціальної нерівності. Одним з творів, що присвячені темі селянства, є оповідання "Сам собі пан".
Починається твір з розповіді автора, який їде в залізничному вагоні, де і зустрічає головного героя — селянина Данила. Знайомство починається через невеличкий конфлікт, що стосується паління. Данило відразу розкриває те, що гнітить його, а саме: "звичайно так буває, щоб люди під право хилилися, а пан — ні". І балакучий селянин починає свою розповідь про те, як він "панського права" добував. Данило постає перед нами кмітливою та веселою людиною, якій, до речі, не бракує хоробрості. Він не соромиться того, що є простим селянином, з гідністю дає опір панам у потязі. Також Данило упертий, що дуже характерно для української нації взагалі. Йому жаль жінки, яка вмовляє його залишитися вдома, але він не може вже кинути те, що розпочав: "І самому неначе трохи смутно стало, — ну, а все-таки того, що намислив, не кидаю..." Данило має гордість. Це в душі своїй вільна людина, яка не терпить насильства. Автор наводить таку цікаву деталь. Коли Данила збирається бити солдат, той думає: "Зроду мене не бито, — хіба коли мати, як пустував малим, сторч ганчіркою вдарила". Тобто автор підкреслює, що селянин є вільною людиною, як і ті пани, що з грошима.
Образ селянина Данила увібрав у себе характерні риси українського менталітету: почуття гумору, природжену гідність, кмітливість, доброту, любов до правди та справедливості. Можна сказати, що це типовий образ українця.