Автор оповідання "Грицько", Борис Дмитрович Грінченко, деякий час вчителював. Всі роки цієї роботи він пильно придивлявся і запам'ятовував різні події з життя дітей. Це дало йому змогу написати цілу низку правдивих оповідань про дітей, одним з яких є Грицько. В ньому змальовується життя селянських дітей Семена і Грицька. Вони жили поряд. Грицько був "говіркий, веселий, любив пореготатися", а Семен був "мовчазний та похмурий". Грицько якось спитав у батьків, чому такі похмурі весь час і Семен, і мати його Мотря. Мати відповіла, що "похмурі, бо злі", а батько: "Якби вони не були такі вбогі, то, може, не були б такі злі". Грицько не дуже зрозумів пояснення. Та він, здається, і не звик замислюватись над складними життєвими питаннями. Хлопці посварились за вишні, які Семен їв у садку Грицька. Потім Семен хотів відняти в Грицька бублика — і сам зірвався з кручі в ріку. Він не умів плавати і почав тонути. І тут Грицько, забувши і про бублик, і про вишні, кинувся на допомогу Семенові. Вони врятувались, і мати Семена, Мотря, яка лаяла його раніше, обняла та поцілувала. Коли Грицько засинав, він подумав, що тітка Мотря не зла, а добра, а похмура, бо вбога і голодна. І пожалів їх.
Я разом з Грицьком спочатку обурювався на Семена і його матір. А потім хвилювався за хлопців. Правильно зробив Грицько, що кинувся на допомогу товаришеві, врятував йому життя. І правильний він зробив висновок, я цілком з ним згодний: не злі Семен і його мати, а голодні і вбогі. Грицько повівся, як герой, він мені сподобався.