Коли я тільки розпочала читати твір Б. Грінченка, мені дуже не сподобався Семен — сусід Грицька.
Так, родина Семена була вбогою, але це не виправдовує його поведінки. Зовсім по-іншому поводить себе Грицько: намагається не ображати Семена, пам'ятати про їхню вбогість. Зрозуміло, що Семен через бідність виявляє певну злість, але Грицько на таке ставлення не заслуговує.
Епізод, коли Грицько рятує Семена, мене найбільше вразив: "Усе зробилось так швидко, що Грицько спершу нічого не тямив. Він почув тільки, що Семен його вдарив і що в нього страшенно заболіло обличчя. У нього в серці закипіло зло на Семена за це. Ту ж мить він побачив, як Семен шубовснув у воду... І сам Грицько як був, у одежі, шубовснув з кручі у воду". Грицько кидається рятувати людину, яка кілька секунд тому його образила. Це свідчить, що Грицько має добру вдачу і здатний на всепрощення. В народі говорять, що добро породжує добро. Це сталося і з матір'ю Семена, яка була безмежно вдячна Грицьку: "Дай тобі, Боже, усього... за те... ти..." В останніх рядках оповідання автор говорить, що з того часу між Семеном і Грицьком не було жодної сварки. А кому за це дякувати? Звісно, Грицькові.