Марко Вовчок увійшла в українську літературу зі збіркою під назвою "Народні оповідання". Уже сама назва говорить за себе: народне життя, за яким письменниця уважно спостерігала, підказало їй зміст і образи творів. Найчастіше її перо торкалося болючої проблеми селян — їх особистої неволі, кріпосної залежності від поміщиків.
Шляхетна натура письменниці, вихованої в повазі до людської особистості, не мирилася з тим, що одна людина, зі своїми почуттями, думками, мріями, обдаруваннями, зі своїм бажанням жити і бути щасливою, може належати іншій. Болісні роздуми про цю несправедливість, що ламала людські долі, Марко Вовчок утілила в повісті "Інститутка".
Дівчина Устина, від імені якої ведеться розповідь у творі, змалечку зростала сиротою. Десятилітньою дитиною її взяли у двір слугувати старій пані. Дворові вважали, що їм живеться спокійно: пані була немічна, бажала спокою та затишку, тому не морила кріпосних тяжкою роботою та не лупцювала, як деяке панство. Щоправда, дівчат тримала, як у в'язниці: ніколи не випускала ні погуляти, ні до церкви, мовляв, щоб не розволочилися. Так вони і сиділи день у день в дівочій біля роботи.
Спокій був порушений приїздом онучки старої пані, яка, вивчившись у київському інституті, повернулася додому. Засвоївши французьку мову, музику і танці, вона вважала таку освіту цілком достатньою. Про минуле навчання інститутка говорила з огидою і неохотою, а на майбутнє мала грандіозні плани: нашити одягу за новою модою, запровадити вечірні прийоми гостей і вдало вийти заміж за вельможного та багатого чоловіка.
- "Інститутка" (повний текст)
- "Інститутка" (скорочено)
- "Інститутка" (аналіз)
- Доберіть цитати з твору Марка Вовчка "Інститутка", які розкривають такі риси вдачі Назара, як його волелюбність, жартівливість, дотепність, товариськість. (та інші запитання)
Двірня несміливо спостерігала за панночкою, намагаючись вгадати її вдачу. Інститутка виявилась бездушним, істеричним, пихатим і брехливим створінням і не вважала кріпаків, насамперед Устину, яку взяла собі слугувати, за людей. Без будь-якого приводу вона лютувала, била та оббріхувала служницю перед старою панею. Терпляча Устина бідкалась: "Таке молоде, а таке немилосерде, господи!"
Щоразу чіткішим стає контраст між людяною, працьовитою, терплячою і розважливою Устиною та вередливою інституткою, яка при невеликому розумові мала ще менше серця. Однак суспільні обставини поставили її над дівчиною-кріпачкою, яка за своїми людськими якостями була кращою за свою панночку.
Поки панночка жила на утриманні у своєї "бабусеньки", вона могла знущатися лише з Устини. Коли ж вона вийшла заміж за вродливого, хоч і небагатого, полкового лікаря, то прибрала до рук і його хутір. Чоловік її був людиною доброю і до цього часу обходився з кріпаками по-людяному, проте його безвольність і сліпа любов до молодої дружини розв'язали їй руки: "Добрий пан — не б'є, не лає, та нічим і не подбає".
Злоба і захланність однієї людини могла зруйнувати в часи кріпацтва не одну долю. Дворові молодого пана: старенька бабуся, що порядкувала на його холостяцькому хазяйстві, візник Назар, його привітна чепурна дружина Катря та парубок Прокіп — прийняли у своє коло Устину, як рідну. Співчували тому, як дівчина потерпала від своєї лютої власниці, і розуміли, що приїзд нової господині позначиться і на їхніх долях.
Руйнівною стала роль інститутки в житті цих людей, які тепер "прокидались і лягали плачучи, проклинаючи". Щаслива й весела сім'я Назара втратила дитину. Дівчинка тяжко захворіла і потребувала догляду, та пані не звільнила Катрю від роботи на кухні. Дитина померла, а Катря, яка не змогла пережити тяжкого горя, збожеволіла і втопилася. Назар утік від лихого животіння.
Різко змінив життя Устини випадок у панському саду. Молода жінка вступилася за бабусю, яку пані за кілька яблук звинуватила у крадіжці. Інститутка вдарила стареньку, а за заступництво підняла руку і на Устану. Прокіп, з яким недавно побралася Устина, спинив розлючену хазяйку. За це його того ж дня віддали в москалі.
Антикріпосницьке спрямування повісті найвиразніше виявилося в тому, що доля дружини москаля виявилася для Устини кращою, ніж ярмо кріпаччини. Вона стала вільною і отримала змогу працювати для себе, влаштовувати своє життя, як самій захочеться, мріяти, про що мріється. Устина нарешті отримала можливість жити так, як людина, яка залежить від своїх сил і розуму, праці і обдарувань, а не від чиєїсь сваволі.