Образи кріпаків у творчості Тараса Шевченка і Марка Вовчка

Через усю творчість Тараса Шевченка червоною ниткою проходить тема страждання покріпаченої України, уярмленого, поневоленого рідного народу.

Безпосередньо тему кріпацтва Кобзар уперше порушує у поемі "Сліпа", в якій гостро засуджує поміщицьку мораль і показує повну залежність кріпаків від сваволі пана.

Як правило, герої з народу шевченкових соціально-побутових та історично-побутових поем наділені рисами ідеальності. В образах Ганни ("Наймичка"), удови ("Сова"), Степана, Ярини та її батька ("Сліпий") поет втілив свій ідеал життя "по правді". Його селянам властива висока моральність, самопожертва, доброта та непоказний, "тихий" героїзм. Свій ідеал людини Шевченко знайшов саме в народному середовищі.

Образ удови в поемі "Сова" — це образ людини глибокого почуття, усе життя якої — подвиг. Глибину трагізму жінки-матері і духовну велич її натури розкрив Шевченко у поемі "Наймичка". Змальовуючи позитивних героїв з народу, він не просто протиставляв свій ідеал анти людяному світу "темного царства", а й розкривав трагедію цього ідеалу, несумісність з тодішніми умовами життя.

У багатьох творах кріпосникам, які всі у Шевченка — визискувачі, деспоти, морально звироднілі нелюди, поет протиставляє "праведників", у яких втілює свій ідеал життя "по правді".

Таким є "праведний" Максим ("Москалева криниця"), який бачить своє призначення на землі в тому, щоб творити людям добро. Таким є один з найпривабливіших жіночих образів шевченкової поезії — героїня поеми "Якби тобі довелося", яка пішла в Сибір за хлопцем, що врятував її від панської наруги. Таким є Петрусь з однойменної поеми, що взяв на себе провину своєї коханки-генеральші.

Майже всі Шевченкові позитивні герої — безвинні жертви суспільного ладу. І не тільки жертви, але й месники і протестанти. Народним месником стає герой поеми "Варнак". Відплатила за свою поругану честь Марина (поема "Марина").

Змальовуючи страждання селян-кріпаків, глибоко співчуваючи їм, великий Кобзар вірив, що на нашу багатостраждальну землю прийде "сподівана" воля, яка зробить вчорашніх рабів творцями, господарями своєї землі і власної долі.

І дебрь-пустиня неполита,

Зцілющою водою вмита

Поро кинеться...

І пустиню опанують

Веселії села.

Традиції Шевченка у зображенні трагічної долі кріпаків (зокрема, жінки-кріпачки) продовжила Марко Вовчок, яку поет назвав "кротким пророком, "обличителем жестоких людей несытых".

Марко Вовчок з вражаючою силою змальовує трагічні долі жінок-кріпачок, які в тогочасному суспільстві були найбільш гнобленими, приниженими і безправними.

Письменниця показує, як життя цих прекрасних душею трудівниць нівечить сваволя поміщиків та їх прислужників.

Суворим звинуваченням кріпацтву було одне з найкращих оповідань Марка Вовчка — "Горпина", де змальовано трагедію матері, що втратила маленьку дитину, бо замість того, щоб доглядати за хворим немовлям мусила йти на панщину. Від горя мати збожеволіла.

В оповіданні "Козачка" вільна дівчина, козачка, одружившись з кріпаком, теж, як і її діти, стала кріпачкою. І це було причиною трагедії всього її подальшого життя.

Оповідання "Два сини" — це типова для тих часів історія життя матері-вдови, синів якої пан віддав у рекрути і їх згубила царська солдатчина. Велике горе, безнадія самотності, пригніченої втратами і злиднями немічної матері викликають співчуття і жаль до нещасної жінки.

У "Ледащиці" показано протест сільської дівчини Насті проти кріпосної залежності її родини, важка боротьба дівчини за те, щоб позбутися кріпацтва, і "на самих себе робити".

Героїня оповідання "Сестра" зворушує душевною вдачею, лагідною добротою, виявляє водночас твердість волі у своєму прагненні до незалежності.

У повісті "Інститутка" Марко Вовчок теж змальовує долю покріпаченого села. Поміщики, розбещені своїм повновладдям над кріпаками, знущаються з них, насолоджуючись їхніми муками.

Герої повісті — Назар і Прокіп — наділені рисами бунтарів, активних протестантів. Ці мужні люди вириваються від поміщиків у переконанні, що гірше, ніж тут, їм не буде. Вони ще не знають, як зробити життя кращим, але вже замислюються над цим і розуміють, що на перешкоді до омріяного стоїть кріпацька неволя. Устина — головна героїня повісті — здобуває волю ціною тяжких втрат і робить висновок, яке то велике благо — бути вільною: "Любо на волі дихнути".

Твори Марка Вовчка приваблюють читача співчуттям до пригноблених, показом духовної краси людей праці, вірою в творчі сили народу, в його світле майбутнє.