Невичерпним джерелом творчості Марка Вовчка був "Кобзар" Т. Шевченка. Шевченка вона вважала літературним батьком, ідейним спільником.
1857 року, повертаючись із заслання, Т. Г. Шевченко в Нижньому Новгороді прочитав "Народні оповідання" Марка Вовчка. У своєму "Щоденнику" він написав: "Какое возвышенное, прекрасное создание эта женшина... Необходимо будет ей написать письмо и благодарить ее за доставленную радость чтением ее вдохновенной книги".
Марія Олександрівна мріяла зустрітися з Шевченком. Довгоочікувана вимріяна зустріч відбулася в Петербурзі 23 січня 1859 р. На згадку про цей день Т. Шевченко присвятив Марії Олександрівні поезію "Марку Вовчку", в якій назвав її "кротким пророком і обличителем жестоких людей неситих". Він ввів Марка Вовчка в коло передових людей Петербурга. Тут, серед друзів, Марко Вовчок прочитала рукопис повісті "Інститутка". Завершивши цю свою крашу повість, вона присвятила її Тарасу Григоровичу — своєму літературному батькові. Проводжаючи Марію Олександрівну за кордон, Тарас Шевченко подарував їй автограф поеми "Неофіти" з написом: "На пам'ять 3 апреля 1859 р. моїй єдиній доні Марусі Маркевич".
Перебуваючи за кордоном, Марко Вовчок підтримувала зв'язок із Шевченком, писала йому теплі листи, радилася.
Тарас Шевченко надіслав їй за кордон нове видання "Кобзаря" (1860) з таким добрим написом: "Моїй єдиній Марусі Марковичевій — і рідний, і хрещений батько Тарас Шевченко". Марко Вовчок знала про важку хворобу поета, тривожилася за його здоров'я: "Мій друже дорогий, Тарас Григорович... говорю Вам і прошу Вас дуже: бережіть себе. Чи такими, як Ви, в мене поле засіяне?" Звістка про смерть поета (про неї вона дізналася з журналу "Колокол" за 1861 р.) приголомшила письменницю, вона перенесла її як найтяжче особисте горе. "Я ні об чім думати не можу. Боже мій. Нема Шевченка. Се я тоді з ним навік попрощалася... Ні об чім я більше не буду говорити сьогодні — я хочу плакати", — писала вона в листі до О. Марковича.