Портрет героїні роману як засіб розкриття її характеру

1) Портрет героїні роману грає провідну роль в розкритті її як персонажа. Ліна Костенко не просто дає нам опис головної героїні, а розкриває її через призму бачення її оточенням. Костенко мінімізувала конкретні описи Марусі, але від того образ дівчини в нашій – читацькій голові НЕ став більш так би мовити "картонним"(в моєму розумінні, картонний персонаж – безликий, не маючий своїх особливостей, той якого не можливо відрізнити від інших персонажів твору). З самого початку майже не єдиним прикметником, хоча ні..навіть не прикметником, а дієприкметником писаним по відношенню до Марусі є слово "оскаржена" і перед читачем постає судова процесія над Марусею Чурай. В процесі свідчень ми отримуємо інформацію про те, що деякі вважають Марусю відьмою, про це свідчать строчки:

"Ну,ті сказали, що Маруся — відьма,

що у Полтаві гіршої нема,

що всі це знають, і по ній це видно,

і що вона ж співала і сама:

"Котра дівчина чорні брови має,

то тая дівчина усі чари знає"."

Зі слів Горбаня ми дізнаємося, що Маруся любила Грицька:

"Грицько посватав Галю Вишняківну,

повзявши намір брати з нею шлюб.

Чурай Маруся, що його любила,

любила, справді, вірно і давно,

тоді його із ревнощів убила,

підсипавши отруту у вино."

Після того як Маруся нічого не сказала суду – "Вона ні слова не сказала праву. Стоїть. Мовчить. І дивиться. І все.", хоч не від гордості чи сорому та замовчала, а бо душа її мов заніміла, в дискусію безправно вступає Бобренчиха і бачим ми чи то її погляд на Марусю чи суто ставлення її до неї:

"Яка стоїть немов свята та божа.

Ото така вже вдача потайна.

Бо на обличчя з янголами схожа,

але в душі — то чистий сатана."

Хоча мабуть менш уважні читачі і не звернули б на ці описи уваги, бо всі разом із судом, намагались зрозуміти хто правий і чому в такій от справі оравою накинулись на ту Чурай.

Уперше про зовнішність Марусі Чурай згадано лише у п'ятому розділі "Страта". Уся Полтава зібралась дивитися, як буде змінюватись вирок суду.

"Замовкли всі,

ніхто й не ворухнеться.

Лиш дві куми, сусідки Вишняка:

— Диви яка, іде і не споткнеться!

— Іде під зашморг, а диви яка!

— На матір схожа, тільки трохи вища.

Ті ж самі очі і така ж коса.

— Ну, от скажіте, людоньки, навіщо

такій убивці та така краса-

— А це як хто. Я маю іншу гадку.

Якась вона не схожа на убивць.

Злочинниця,— а так би й зняв би шапку.

На смерть іде,— а так би й поклонивсь.

— Бо ти такий вже, чоловіче, зроду,

все б тільки очі й витріщав на вроду,—

сказала жінка з усміхом терпким.—

Знімати шапку-! Себто перед ким-

Перед цією— Себто отакою,

що отруїла власною рукою-

Та щоб над нею обвалилась твердь!

— Побійся бога, вона йде на смерть!"

І от в цьому ж моменті Ліна Костенко описує нам трохи Марусю, поки вона йде:

"...Вона ішла. А хмари як подерті.

І сизий степ ще звечора в росі.

І з кожним кроком до своєї смерті

була усім видніша звідусіль.

Стояли люди злякані, притихлі.

Вона ішла туди, як до вершин.

Були вже риси мертві і застиглі,

і тільки вітер коси ворушив.

І тільки якось страшно, не до речі,

на тлі тих хмар і зашморгу, була

ота голівка точена, ті плечі,

ой гордий обрис чистого чола.

І в тиші смертній, вже такій, аж дивній,

коли вона цілує образок,—

на тій високій шиї лебединій

того намиста доброго разок.

Аж навіть кат не витримав, зачовгав

заніс мішок, узявшись за краї —

чи щоб вона не бачила нічого,

чи так нестерпно бачити її."

Після суду та помилування, що прийшло від Богдана Хмельницького, життя для Марусі втратило сенс. Усі нещастя — зрада Гриця, його смерть, страшна потрощеність її великої любові, втрата матері — склалися в один безперервний біль, який їй було не під силу вгамувати. Маруся поступово танула, згорала мов свічка. Мандрівний дяк побачив Марусю украй вимученою тим постійним пекельним болем, тобто зовнішність Марусі чітко показує нам її духовні зміни:

"Такий старий, небритий, як будяк.

— То це на прощу вибралася ти-

Це треба шмат дороги попойти.

Ще будуть села, будуть городá.

А втім, нічого. Ти ще ж молода.

Але чогось така вже, як обвуглена.

Якась така, мов знята із хреста."

Підготувала Вікторія Гісіна