Після закінчення Ніжинської гімназії Є. Гребінка служив у Петербурзі, але ніколи не забував свого рідного краю. Багатющі скарби українського фольклору, знання життя народу допомагали у творчості письменнику, наповнюючи його твори народно-пісенними мотивами, реалізмом.
Все життя вболівав він за долю українського народу, а також всіх покріпачених селян. Та передові погляди в ті часи переслідувалися урядом, могли привести людину у в'язницю і навіть на каторгу. Можливо, тому письменник і бачить своє майбутнє в таких темних фарбах. Білий світ здається поету розбурханим морем. Над морем шумлять буйнії вітри "і хвиля гуляє, мов чорнії гори одна за другою біжать", "як темная нічка, насупились хмари, в тих хмарах, мов голос небесної кари, за громом громи гуркотять". Сумна доля човна, який поплив під час такої бурі: "качається, бідний, один без весельця". А незабаром хвилі розіб'ють його, і залишаться на воді тільки тріски.
З бідним човном порівнює поет свою долю, з якою можуть погратися недоля і лютеє горе, як хвилі. Однак Є. Гребінка не хоче цілий вік "пробути з собою одним", ховаючись від життя. Він вирішує проститися зі спокоєм і безпечним існуванням та пуститися у розбурхане море життя — боротьби за вищу мету.
Вірш "Човен" є своєрідним маніфестом молодого поета. Ми знаємо, що Є. Гребінка не зрадив своїх переконань. Усе життя він служив вищій меті — збагатити українську літературу. Про це свідчить і його творча діяльність, і організація українських літературних сил, і видання альманаху "Ластівка".