Золота чаша та інші символічні елементи й картини у романі В. Барки "Жовтий Князь"

Тема голоду в Україні 1932—1933 років — найболючіша оповідь В. Барки, якій він, крім своїх поетичних творів, присвятив великі епічні полотна — романи "Жовтий князь" і "Рай".

"Жовтий князь" став "відкритою книгою" для широкого кола читачів. Але його не можна назвати виключно реалістичним твором, який відбиває суть подій в Україні періоду голодомору. Роман став багатогранним художнім явищем, що не вичерпується тільки документуванням історичної правди, оскільки писав його модерніст. Тому "Жовтий князь" органічно вписується в загальне коло модерністичних творів письменника, чому сприяє відчутний елемент суб'єктивного авторського бачення, особливе трактування подій у їх зовнішніх проявах та внутрішній сутності, у їх метафізичній співвіднесеності.

Як письменник-модерніст Василь Барка не описує, не розповідає, а моделює дійсність, інтерпретує її. І наскрізною в його романі моделлю є модель тоталітарного суспільства.

У "Жовтому князі" постає модель радянського суспільства початку XX століття, побудована на чіткій ієрархії справжніх та штучних цінностей, з представниками різних суспільних верств та ідеологічних полюсів. І все це творить уявлення про якусь фантасмагорію жахів, на яких будується "радянський рай". Уособленням такої моделі дійсності є село Кленоточі, яке потрапляє у саму гущу голодомору, і тому приречене на вмирання, знищення. Усе, що відбувається з жителями села та членами родини Катранників, спричинено самою суттю тоталітарної держави і цілком суперечить нормальній людській логіці.

У романі є сцени, які за своїм алегоричним наповненням наближаються до рівня узагальнення Біблійних притч. Так, наприклад, вражаючою є картина, в якій Мирона Катранника, що вирушив на пошуки хліба, разом з іншими, такими ж беззахисними селянами, змученими голодом, жорстоко викидають з поїзда зі "шпалами та обаполами, облитими смолою". Люди в цій сцені цілковито прирівнюються до речей, втрачають свою людську цінність і разом зі шпалами єдиною масою котяться донизу у вогняну прірву, що асоціюється з пеклом. Катранник тільки дивом врятувався тоді, ухопившись за дерево. Отже, сцена має символічне значення: люди, які перестали бути людьми, а стали просто речами ("коліщатка й гвинтики" системи), гинуть разом з речами у вогняній прірві, пеклі Тобто суспільство перебуває в стані перед апокаліпсисом, внутрішнім вмиранням, воно повністю занепало, знелюдніло. Головний герой рятується, оскільки не втратив ще своєї людської душі, живе заради своїх близьких. Та страшна смерть наздоганяє його на порозі власної хати, коли він уже доніс дітям хліб. Тобто батьківська любов тримає його на світі, дає можливість виконати свій обов'язок. Продовження роману, наступна алегорична сцена, не менш вражаюча. Ми бачимо, що діти Катранника не відразу починають їсти принесений батьком хліб, оплачений його життям. Діти дуже голодні, але відчувають, що голод так швидко не закінчиться, тому треба берегти безцінні крихти. І оці голодні діти над хлібом — символ безкінечності горя народного, його неминучості.

Голод не просто викосив цілі українські села, винищивши дощенту родини. Він знекровив націю, позбавивши її моральної сили на покоління й десятиліття. Страх голоду невикорінним комплексом заклався у підсвідомість, опанував душі, зруйнував глибинне ментальне коріння, породив націю страху. І ця нація, наступні покоління, оспівувала "радісне" існування в радянському суспільстві, славила Партію, тобто цілувала руку, яка її вбивала.

Модель створеного в романі "Жовтий князь" суспільства — це модель абсурдного світу, зрідні романам Оруела та Хакслі, тільки на українському ґрунті. Це світ, де людина відчуджена від продукту своєї праці, де селяни-хлібороби вмирають від голоду після збирання врожаю. І абсурдність цієї ситуації підкреслює кінцівка роману: величезний новий врожай, такий очікуваний, нікому збирати, бо люди вимерли. А у тих, хто вийшов збирати хліб, зовім немає впевненості в тому, що після збору врожаю і вони не загинуть з голоду.

Радянське суспільство тридцятих років — світ перед апокаліпсисом. Цей наскрізний мотив твору реалізується в багатьох художніх деталях. Це і опис спустошених селянських подвір'їв, безлюдних сіл. Це височенні бур'яни у гнітючому безкінечному тумані, у якому ніяк не можна вийти на стежку, немов у страшному лабіринті. Це й символічно-містичне видіння на місяці, де брат підняв на вила брата, що означає розбрат між людьми. Але найстрашнішим виявленням цього мотиву є картина падіння з неба мертвих птахів, яку спостерігають жителі Кленоточів.

Страшне сприйняття дійсності підкреслюється кількома вражаючими деталями, побудованими на поєднанні логічно протирічних речей. Так, снопи хліба асоціюються в уявленні з трупами (життя-смерть), криниця наповнена не джерельною водою, а трупами. Навіть годинник у хаті Катранників зупиняється, що символізує зупинку життя і загалом вважається дуже поганою прикметою. І провідний образ твору — пустка: "Мов чужа місцевість. Німі демони підмінили її, і сірчаний сказ жовтого кагана побив життя, зоставивши темну пустелю. Сади скрізь вирубано, самі пеньки де-не-де стирчать по дворищах, серед бур'янів. Все, що цвіло до сонця, пропало, ніби занесене бурею, пожаром, потопом, пошестю..." І над усім у творі панує "жовтий князь" — непереможна сила із хворобливим жовтим кольором чуми. Цьому образу "жовтого" протиставляється "золотий" — золота чаша як символ глибинної сили народу, його нескореності. Отже, незважаючи на всю апокаліптичність і трагізм твору, автор сподівається на відродження нації, яку нищили століттями, вірить у дітей цього нещасного народу, у його "Золотий Грааль".